— Молодий Шелтоне, — сказав він, — невже ви справді збираєтесь вийти у відкрите море?
— Мілорде, — відповів, Річард, — будинок з усіх боків охороняється вершниками, підійти до нього з суші, не знімаючи тривоги, неможливо; оскільки сер Деніел вже раз довідався про наші наміри, то легше їхати верхи на вітрі, ніж добратися туди з суші. Відправляючись морем, ми, звичайно, теж ризикуємо загинути від стихії моря, але, якщо ми не потонемо, то зможемо здійснити наші плани і звільнити дівчину.
— Гаразд, — відповів лорд Фоксхем, — ведіть мене. Я піду з вами, щоб потім мені не довелось червоніти з сорому за своє боягузтво, але, відверто кажучи, я більше хотів би бути зараз у себе вдома в ліжку.
— Зайдемо сюди, — сказав Дік. — Треба забрати звідси людину, яка поведе наш корабель.
І Дік повів лорда у ту корчму, де він мав зустрітися з своїми людьми. Деякі з волоцюг тинялися коло дверей, інші, сміливіші, вже зайшли всередину і стовпились навколо Лоулеса і двох моряків. Обидва моряки, судячи з їх збуджених облич і тьмяних очей, давно вже перейшли межі, і коли Річард в супроводі лорда Фоксхема зайшов у таверну, вони разом з Лоулесом тягли якусь старовинну тужливу матроську пісню, а різноголосий хор штормового вітру підспівував їм.
Молодий ватажок окинув поглядом весь сарай. У вогнище тільки що підкинули дров, і чорний дим повалив так густо, що не можна було розгледіти, що робиться по кутках. Але, незважаючи на це, Дік впевнився в тому, що на випадок невдачі плану його людей тут було більше, ніж випадкових відвідувачів. Заспокоєний цим, Дік підійшов до столу і зайняв місце поруч з Лоулесом.
— Гей — крикнув шкіпер п'яним голосом, — хто ти такий?
— Мені треба поговорити з вами віч-на-віч, мастере Арбластер, — сказав Дік у відповідь. — А розмова буде ось про що.
І він показав шкіперові золоту монету, що яскраво заблищала в тьмяному світлі вогнища.
Очі моряка заблищали, хоч він усе ще не пізнавав нашого героя.
— Гаразд, хлопче, — промовив він. — Я піду з тобою. Куме, я зараз вернусь. Пий на здоров'я, куме.
І вчепившись за руку Діка, щоб утриматись на нетвердих ногах, він рушив до дверей.
Ледве встиг він переступити через поріг, як десять сильних рук схопили його і зв'язали; а через дві хвилини, з кляпом в роті і зв'язаними докупи ногами, він качався на сіновалі в сусідній коморі, засипаний по шию сіном. Незабаром поряд з ним кинули і його матроса Тома, теж зв'язаного і з кляпом в роті; в такому вигляді їх і залишили на всю ніч розмірковувати над своєю дивовижною пригодою,
Тепер, коли приховуватися вже було нічого, лорд Фоксхем заздалегідь домовленим сигналом викликав своїх воїнів; і вся група, сміливо заволодівши необхідною кількістю шлюпок, цілою флотилією попливла в напрямку ліхтаря, що світився на кораблі. Незадовго до того, як останній воїн забрався на палубу «Доброї Надії», на березі знявся шалений крик моряків, які виявили пропажу своїх шлюпок.
Та вже було занадто пізно; моряки не могли ні відібрати свої шлюпки, ні помститися за них. З сорока воїнів, що зібралися на вкраденому кораблі, вісім чоловік бували раніше в морі і знали морську справу. З їх допомогою поставили вітрила. Якірний канат перерубали. Лоулес, нетвердо тримаючись на ногах і все ще наспівуючи якусь морську баладу, взявся за руль, і «Добра Надія» крізь нічну темряву вийшла у відкрите море назустріч величезним хвилям.
Річард зайняв місце біля щогли. Крім ліхтаря, що горів на «Добрій Надії» і декількох вогників в Шорбі, що поступово віддалялись, весь світ навколо поринув у непроглядну темряву.
Час від часу «Добра Надія» з запаморочливою швидкістю падала кудись униз, в морську прірву; гребінь хвилі залишався десь позаду, і на якусь мить палубу покривала морська піна з снігом, але в іншу мить піна зливалась з потоком води і зникала.
Багато людей лежало на палубі і голосно молилось Богу, — деяких нудило, і, забравшись в трюм, вони розляглись серед різного вантажу. Одні лише п'яні хвастощі Лоулеса, не кажучи вже про страшенну качку, і в найхоробрішу душу на кораблі могли вселити сумнів відносно того, що їхня подорож закінчиться щасливо.
Але Лоулес, немов керуючись якимсь інстинктом, провів судно через великі хвилі повз піщану косу; вони пливли деякий час в спокійній воді і незабаром досягли кам'яного молу. Тут корабель швидко прив'язали, і він стояв, гойдаючись на хвилях в темряві, і скрипів.