Аж ось, нарешті, на сходах почулися кроки й голоси. Гості сера Деніела зійшли на площадку і, повернувши вздовж коридора, побачили зірваний килим і труп шпигуна.
Дехто з них кинувся вперед, інші назад, і всі почали голосно кричати.
На їхні крики з усіх кінців збіглися гості: воїни, дами, слуги, одним словом, усі мешканці цього великого будинку. Галас дедалі збільшувався.
Потім натовп розступився, і до мертвого підійшов сер Деніел в супроводі нареченого, лорда Шорбі.
— Мілорде, — сказав Деніел, — чи не казав я вам про цю підлу чорну стрілу? Ось вона, візміть її! Ось вона стирчить, і, клянусь розп'яттям, мій куме, вона стирчить в одному з ваших людей, якщо він тільки не вкрав одягу ваших слуг.
— Справді, це була моя людина, — відповів лорд Шорбі, задкуючи. — Я б хотів мати більше таких людей. Він був меткий, як гончак, і потайний, як кріт.
— Правда, куме? — глузливо запитав сер Деніел. — А що це він винюхував, забравшись на верхній поверх мого бідного житла? Та йому не доведеться більше винюхувати.
— З вашого дозволу, сер Деніел, — сказав один з слуг, — в нього на грудях приколотий папір, на якому щось написано.
— Дайте сюди стрілу й папір, — сказав рицар. Взявши в руки стрілу, він похмуро-розглядав її, замислившись.
— Так, — сказав він, звертаючись до лорда Шорбі, — ось та ненависть, що вперто переслідує мене. Ця чорна паличка, чи, може, інша, подібна до неї, коли-небудь прикінчить й мене. І, куме, дозвольте недосвідченому рицарю порадити вам: якщо ці собаки почнуть переслідувати вас, тікайте! Вони діють, як заразлива хвороба, що поступово руйнує ваше тіло, доки не приведе до смерті. Але давайте поглянемо, що вони тут написали. Схоже на те, що я й думав, мілорде; ви позначені, наче старий дуб, лісником; завтра, а може, післязавтра, він прийде до вас з сокирою. А що ви писали у вашому листі?
Лорд Шорбі зірвав папір з стріли, прочитав його, зім'яв у руках і, переборюючи огиду, яку викликало в нього мертве тіло, став на коліно поруч з трупом і нетерпляче почав порпатися в його торбинці.
Він підвівся з виразом якоїсь невпевненості на обличчі.
— Куме, — сказав він, — я справді втратив дуже важливого листа, і якби я міг схопити негідника, який взяв його, він негайно ж прикрасив би шибеницю. Але давайте перш за все закриємо всі виходи з будинку. Мені й так вже досить нашкодили, клянусь святим Георгієм.
Навколо будинку і саду розставили воїнів; на кожній площадці сходів стояли вартові, цілий загін воїнів охороняв головний вхід; другий загін сидів навколо багаття в сараї. Воїни лорда Шорбі приєднались до воїнів сера Деніела. Таким чином людей і зброї було більше, ніж досить, для того, щоб захистити будинок і щоб зловити ворога, який десь причаївся тут, якщо ще не встиг зникнути.
Тим часом труп шпигуна понесли через сад до монастирської церкви.
І тільки тоді, коли вся метушня закінчилась і настала повна тиша, обидві дівчини витягли Річарда Шелтона з його схованки і розповіли йому про все, що тут відбувалось. Він, в свою чергу, розповів їм про те, як у кімнату прокрався шпигун, як цей шпигун, нишпорячи по кімнаті, знайшов китицю від його пояса, і таким чином виявив, що в кімнаті знаходиться сторонній, розповів про те, як шпигун був убитий.
Джоанні стало млосно, і вона прихилилася до закритої килимом стіни.
— Це не дасть нам майже ніякої користі, — сказала вона. — Зрештою мене все одно завтра вранці повінчають!
— Що! — скрикнула її подруга. — Адже ж тут наш паладин, який розганяє левів, як мишей! Ти, мабуть, не дуже віриш йому. Але послухайте, приборкуваче левів, втіште нас хоч трохи, дайте нам почути сміливу пораду.
Дік збентежився, коли йому так зухвало кинули у вічі його власні хвалькуваті слова; він, хоч і почервонів, проте заговорив рішучим голосом.
— Ми справді в дуже скрутному становищі, — сказав він. — І все ж, якби мені пощастило вибратись з цього будинку хоч на півгодини, даю вам слово, все було б гаразд; а щодо вінчання, то йому можна перешкодити.
— А щодо левів, — передражнила дівчина, — то вони будуть розігнані.
— Прошу вибачити мені, — сказав Дік, — але я зараз не нахваляюсь і не жартую, а говорю серйозно і прошу вашої допомоги або поради, бо якщо я не пройду повз цих вартових і не виберусь з цього будинку, то нічого не зможу зробити. Прошу вас, зрозумійте мене вірно.