І тут наступила черга Елліса Дакуорта. Дік сидів весь час приголомшений, вхопившись руками за лавку, його серце краяли найсуперечливіші почуття. Раптом він помітив якийсь рух у натовпі, люди подалися назад, дивлячись вгору і показуючи на щось руками. Слідкуючи за цими рухами, Дік побачив кількох воїнів, що з натягнутими луками схилилися з хорів. В ту ж мить у повітрі просвистіли стріли, і перш ніж натовп встиг скрикнути з подиву і зняти галас, воїни посхоплювались з місць і зникли.
В церкві зчинилися крик і метушня, церковнослужителі з жахом повставали з своїх місць; музика замовкла. Дзвони вгорі ще дзвонили, але незабаром чутка про нещастя долетіла й на дзвіницю, де повисли, розгойдуючись на вірьовках, дзвонарі, і вони припинили свою веселу роботу.
Саме посередині церкви лежав мертвий наречений, пронизаний двома чорними стрілами. Наречена знепритомніла. Сер Деніел стояв, височіючи над натовпом, приголомшений і розгніваний, В його лівому передпліччі тремтіла довга стріла; друга стріла зачепила його лоб; з його обличчя текла кров.
Перш ніж кинулись шукати винуватців цієї трагічної події, вони прогриміли по гвинтових сходах і втекли чорним ходом.
Проте Дік і Лоулес все ще залишалися полоненими; правда, при першій тривозі вони схопились на ноги і рішуче намагались проштовхатись до дверей, але вузькі проходи між сидіннями, перелякані священики і хористи стали їм на перешкоді. Втекти не пощастило, і вони мужньо повернулися на свої місця.
Раптом білий від жаху сер Олівер підвівся і, вказуючи рукою на Діка, звернувся до сера Деніела.
— Ось Річард Шелтон! — вигукнув він. — Хай буде проклята ця година! Він винний в пролитій крові! Хапайте його! Накажіть схопити! Заради врятування всіх візьміть його і міцно зв'яжіть! Він поклявся згубити нас!
Сер Деніел був засліплений гнівом, засліплений кров'ю, що все ще текла по його обличчю.
— Де? — заревів він. — Тягніть його сюди і клянусь хрестом Холівуда, він прокляне цю годину.
Натовп розступився, і на крилас ринули воїни. Діка грубо стягли з місця і поволокли за плечі сходами олтаря вниз. Лоулес сидів у цей час тихо, як миша.
Сер Деніел, обтираючи кров з обличчя і кліпаючи очима, дивився на свого полоненого.
— Ага, — сказав він, — підлий зраднику і негіднику, нарешті ти попався в мої руки! Клянусь найстрашнішими клятвами, за кожну краплю крові, яка ось заливає мені очі, ти заплатиш нелюдськими муками. Відведіть його звідси! — додав він. — Тут не місце для нього! Тягніть його в мій дім! Я вимучу його тортурами так, що на ньому не залишиться живого місця.
Але Дік, відштовхнувши воїнів, заговорив рішучим голосом.
— Не маєте права! — вигукнув він. — Я в храмі, ви порушуєте право притулку! Сюди, отці мої! Вони хочуть витягти мене з церкви!
— З храму, який ти осквернив убивством, хлопче, — зауважив розкішно одягнений високий на зріст чоловік.
— Де докази? — закричав Дік. — Мене обвинувачують у співучасті в злочині, але не наводять жодного доказу. Я справді домагався руки цієї дівчини, і вона, візьму на себе сміливість заявити про це, прихильно ставилась до цього. Та що ж тут поганого? Кохати дівчину не є злочином, я так гадаю… і домагатися її любові теж не злочин. Ні в чому більше я не винен.
Дік так сміливо заявив про свою безневинність, що серед натовпу в церкві пішов схвальний шепіт. Але в той же час в натовпі знайшлося багато таких, що обвинувачували його. Вони кричали про те, як його знайшли минулої ночі в будинку сера Деніела, що він по-блюзнірському переодягнувся монахом. Серед цього галасу сер Олівер раптом вказав рукою на Лоулеса і вигукнув, що той теж співучасник злочину. Лоулеса стягли з місця і поставили поруч з його командиром. Пристрасті з обох боків розгорілися і, поки одні тягли полонених туди й сюди, щоб допомогти їм втекти, інші проклинали їх і били кулаками. У Діка шуміло у вухах, голова йшла обертом, наче він потрапив у вир бурхливої річки.
Але високому на зріст джентльмену, який зробив Дікові зауваження, вдалося гучним і владним голосом втихомирити натовп і відновити порядок.
— Обшукайте їх, — наказав він, — чи немає в них зброї. Тоді ми можемо зробити висновок про їхні наміри.
У Діка не знайшли ніякої зброї, крім кинджала, і це свідчило йому на користь, поки хтось догідливо не витяг його кинджала з піхов, і не знайшов на ньому слідів, крові Раттера. Серед прихильників сера Деніела знявся страшенний галас. Високий джентльмен жестом і владним поглядом примусив їх замовкнути: Але коли черга дійшла до Лоулеса, під його сорочкою знайшли стріли, схожі на ті, якими тільки що стріляли.