Навіть капітан-лейтенант не мав ключів від сарая. До скарбів, що зберігалися в ньому, мав доступ тільки Микола Сергійович, який порався там при світлі електричних ліхтариків з ранку до ночі. Що він там робив?.. Це все ще лишалося загадкою. Та коли він у своїй незмінній кепочці-восьмиклинці, повернутій козирком назад, виповзав із глибини сарая на сонечко, від нього дуже тхнуло машинним маслом, тавотом і бензином.
У цій кепочці Микола Сергійович був схожий на славетного авіатора Сергія Уточкіна, портрети якого, наклеєні на паспарту, красувалися колись у вітринах зразкової фотографії на Дерибасівській. Знаменитий авіатор, як було відомо Нечаєві, заїкався. А Микола Сергійович просто не розтуляв рота.
За столом він горбився, гортав газети і журнали, що їх привозили з міста. Потім, коли обід закінчувався, з полегшенням відставляв стілець. І знову по прямовисних сходах, які капітан-лейтенант називав штормтрапом, спускався в сарай. Ви як хочете, а в нього ще роботи по горло.
— Неспокійний дядько, — зауважив Кость Арабаджі.
— Неспокійний? Цього б я не сказав… Швидше — розсудливий, — відповів капітан-лейтенант. — Для вас же старається. Ви йому потім спасибі скажете. А зараз… Ви, Троян, здається, були водолазом? Чудово. І ви, товаришу Арабаджі… Доведеться вам тепер згадати колишнє… Допоможете товаришам. Либонь, уже одвикли від підводних прогулянок?
— А спорядження? — запитав Кость Арабаджі.
— Це вже моя турбота.
Капітан-лейтенант не кидав слів на вітер, вони не раз мали нагоду переконатися в цьому. Не встигли хлопці повставати з-за с гол у і вийти з кают-компанії, як днювальний доповів капітан-лейтенантові про прибуття водолазного бота «Нептун».
— Капітан чекає ваших розпоряджень, — закінчив днювальний.
— Чудово, — мовив капітан-лейтенант. — Скажіть йому, що до ранку команда бота вільна. Хай перевірять спорядження, а потім відпочивають.
— Оце здорово… Фокус-покус!.. — тільки й спромігся промимрити Кость Арабаджі.
Водолазний бот був приписаний до Одеського порту. На ньому — дві водолазні станції і декомпресійна камера. Невелике суденце. Але для учбових занять воно, незважаючи на свій похилий вік, ще було цілком придатне.
У цьому всі переконалися уже вранці, коли піднялись на борт «Нептуна». Матрос підняв східці, і бот відійшов од берега.
Потім кинули якір, і Гришка Троян почав готуватися до спуску.
Надів рейтузи, светер і шерстяну «феску» (під водою холоднувато), потім зняв з плічок водолазну сорочку і просунув у неї ноги. Тоді Кость Арабаджі і Сеня-Сенечка схопилися за краї сорочки з обох боків і одним довгим ривком натягли її на Трояна до самого горла. Тепер була черга «манішки» і мідного «котелка».
Присівши навпочіпки, Сеня-Сенечка зав'язав на ногах Трояна важкі водолазні «калоші», повісив йому на спину і на груди важкі свинцеві «медалі», а Кость Арабаджі тим часом змочив водою ілюмінатор і наглухо закрутив його. Компресор уже працював.
— Давай!.. — сказав капітан-лейтенант і легенько ляснув Трояна по «котелку».
Троян ступив до трапа.
Після Трояна і Костя Арабаджі прийшла черга спускатися Нечаєві. Він повільно, поступово звикав до глибини. Повітря? Повітря було нормальне. Нечай раз по раз натискав на клапан. Потім роззирнувся. Сонячне проміння пронизувало товщу води — довкола було тепле підводне літо. Та досить було Нечаєві спуститися нижче і стати на грунт, як літо змінилося сутінковою прохолодою підводної осені. Але повітря, як і раніше, було нормальне.
Пробувши під водою близько півгодини, Нечай подав сигнал, щоб його підняли.
А назавтра повторилося. Спуск, підйом, чергування на «телефоні»… Все ставало звичним, буденним. Нечай бачив по обличчю капітан-лейтенанта, що той задоволений, хоч вважає за краще мовчати. Хвалити, як знав Нечай, вій не мав звички.
Однак під час сніданку капітан-лейтенант сказав, що, коли так і далі піде, програму вони виконають достроково. Що це за програма, він не став уточнювати.
І тоді, на подив усім, заговорив «Великий німий». Слова капітан-лейтенанта, певне, стосувалися його.
— Дуже добре. Радий почути про це.
«Великим німим» вони прозвали поміж себе мовчазною Миколу Сергійовича, прізвища і звання якого ніхто не знав.
У Миколи Сергійовича був тенорок.
— Голос прорізався, — шепнув Нечаєві Кость Арабаджі.
— Сьогодні я вам дещо покажу, — сказав Микола Сергійович після сніданку. — Ви не заперечуєте? — він покосував у бік капітан-лейтенанта.