— Виходить, прийшла помилуватися?
— Чим же отут милуватися? Скажи краще, як тобі пощастило потрапити в тенета? — запитала Марика.
— Мені в цьому допомогли, — гірко посміхнувся бранець.
— Хто?
— Добрі люди, — він сплюнув. — Наволочі.
Кожне слово давалося йому важко, але, видно, він був не проти виговоритися наостанок.
— Я спробую тебе звільнити, — пообіцяла Марика.
— Звільнити? Знущаєшся наді мною, маленька погань? — зі злістю вилаявся чоловік.
— Я хочу тобі допомогти. Чому ти злий на увесь світ?
— Тому що увесь світ злий на мене.
— За що?
— Я Гнус — розбійник, чиїм ім'ям лякають дітей. Побачивши якого дівчатка, схожі на тебе, зомлівають від страху. Але тепер я не такий грізний. Незабаром мені кінець. Тварина висмокче з мене всю кров. І я поповню ряди опудал, що прикрашають головну залу.
У Марики по спині пробіг холодок.
— Так це люди? — у жаху запитала вона.
— Були людьми. Тепер це просто лушпайки.
— Хто зробив з ними таке? І як вони опинилися тут?
— А ти як тут опинилася? — запитанням на запитання відповів бранець.
— Я йшла в місто, а дорога завернула сюди.
— Так ти не тутешня?
— Ні, я йду здалеку.
— У гарненьку місцину тебе занесло. Це Павукова вежа, місце страти.
— Усі ці люди були страчені? — запитала Марика.
— Так. Добропорядні громадяни не бажають бруднити руки. Це раніше кат рубав голови на ешафоті. Жорстоко, але швидко. А тепер кидають у павутину. Якщо не здохнеш до настання темряви, то з приходом ночі з'являється тварина й завершує справу. Може, моє ім'я напророчило мені такий кінець. Гнус — та ж комаха.
— Давай я спробую розрізати пута шматком скла, — запропонувала Марика.
— Ти справді хочеш мені допомогти? — здивувався Гнус.
Марика раптом завагалася. А якщо її добрий намір обернеться для незнайомця ще більшим лихом? Хоча, що може бути гірше за очікування страти? І все-таки вона повинна його попередити.
— Я допоможу, тільки якщо ти згодний прийняти мою допомогу. Ти повинен знати: я несу лихо.
— Он як? Виходить, ми з тобою схожі. Жаль, що ми не зустрілися раніше. Із тебе вийшла б непогана розбійниця. Зараз я прийняв би допомогу від самого біса, але мені ніхто не допоможе. Так що забирайся. Нічого на мене витріщатися. Дай померти спокійно, — мовив Гнус і знесилено опустив голову на груди.
— Я не залишу тебе тут. Поки не стемніло, піду пошукаю, чим перерізувати пута, — сказала дівчинка.
Розбійник знову підняв голову й криво посміхнувся.
— Хочеш скласти мені компанію? Що ж, давай. Лізь сюди, і я шепну тобі на вушко, що потрібно зробити, щоб мене звільнити.
Марика спритно полізла нагору по павутині. Це виявилося не важче, ніж дряпатися драбиною з мотузки. Незабаром вона опинилася біля Гнуса. Розбійник здивовано витріщився на неї.
— Як тобі це вдалося?
— Що вдалося? — не зрозуміла Марика.
— Сюди залізти.
— Ти ж сам мене покликав.
— Так, але ти повинна була приклеїтися, — дивувався Гнус.
— Чому? — зачудувалася Марика. — Павутина зовсім не липка.
— Невже таке буває? Я думав, що це порожня балаканина, — збентежено мовив Гнус.
— Про що ти? Поясни мені до пуття, — попросила Марика.
— Ця павутина зачарована. У ній людину тримають гріхи. Для того, хто чистий душею, чари не страшні, але дотепер я не зустрічав людину, яка наважилася б її торкнутися, — сказав розбійник.
— Але як же тебе затягли в павутину?
— Засуджених до страти скидають через діру в стелі, і вони приклеюються намертво. Ще нікому не вдалося врятуватися.
— Виходить, ти знав, що я потраплю в тенета й холоднокровно заманив мене в пастку? — сторопіла Марика.
— Сама винна. Ти була занадто настирлива, — відрізав Гнус і злякався, що перегнув палицю.
Якщо дівчисько піде, то прощавай надіє на порятунок. Розбійник завбачливо звернувся до своєї несподіваної спільниці:
— Ти повинна бути милосердною й пробачити мені. Від пережитого в кого завгодно скаламутиться в голові. І зрештою я пожартував. Я ж не знав, що ти всерйоз приймеш мої слова й полізеш на павутину. Витягни мене звідси. Не будь злопам'ятною.
— Але як? Я ж не чарівниця й не можу зняти чари.
— Чарівництво тут не допоможе. Тобі краще знати, як визволяють з халепи таких грішників, як я, — сказав Гнус.
Марика задумалася. Єдиний спосіб, що спадав на думку, — це відмолити гріхи розбійника. Дівчинка спустилася вниз і заходилася молитися. Гнус недовірливо слухав, як вона щось тихенько шепоче собі під ніс.