— Завжди можна знайти компроміс. Ми все прорахуємо, — наполягав дідок.
Марика похитала головою.
— Спасибі, я не буду нічого міняти. Усього, чого я хочу, я досягну сама, а якщо не досягну, отже, це не моє.
Глава 19
Попутник
Прошка з Трояном другу добу поспіль блукали лісом. Іноді їм здавалося, що вони ходять по колу. До того ж через Прошку доводилося робити часті привали. Від вогкості в бідолахи розігрався ревматизм, суглоби нещадно крутило. Троян кілька разів мав намір кинути його, як непотрібний баласт. Сам він міг іти значно швидше, але побоювався, що йому не вдасться завести годинник самотужки, навіть якщо пощастить першим відшукати його. Так чи інакше, надійніше тримати Прошку при собі. Досить того, що він втратив дівчисько.
Коли Троян у черговий раз подумував про те, щоб залишити Прошку на милість долі, вони зненацька вийшли на просіку. Це обнадіювало. Виходить, десь неподалік жили люди. Іти по второваній дорозі було легше й приємніше.
— Чуєш, — насторожився Прошка, — по-моєму, хтось скаче.
Вони прислухалися. Стукіт копит ставав усе чіткішим. З огляду на звук, кавалькада була невеликою. Вершники наближалися.
— Може, сховатися в кущі від гріха подалі? Раптом це розбійники, — боязко запропонував Прошка.
— А що в нас грабувати? — презирливо посміхнувся Троян. — Поява людей нам тільки на руку. Якщо не підвезуть, то хоча б довідаємося, куди йти далі.
У його словах був сенс. Вони зупинилися почекати.
Незабаром на просіці показався вершник. Він вів на приводі двох коней. На одному була нагромаджена поклажа: два невеликі мішки, перекинуті через сідло. Побачивши посеред дороги людей, вершник осадив коня:
— Тпру! Вам що, жити набридло?
— Не гнівайся, чоловіче добрий. Ми дві доби лісом блукаємо. Може, підвезеш, якщо маєш співчуття? — заблагав Прошка, покосившись на вільних коней.
— Кажеш, добрий чоловік? А що, звучить непогано, — посміхнувся вершник. — І куди ж ти, діду, тягнешся? У твоєму віці треба на печі сидіти, кістки гріти. А тобі не йметься.
Прошка знітився від того, що незнайомець прийняв його за старого. Мозком він розумів, що виглядає, як давній дід, і все-таки в глибині душі сподівався, що мара розвіється. Але коли тобі кожен зустрічний нарікає на твій вік, то справи кепські.
— Нам би добратися до міста, — відповів замість Прошки Троян.
— У попутники набиваєтеся? А яка мені з вас користь? — запитав вершник.
Платити за послугу було нічим. Прошка запропонував:
— Візьми мій каптан. Майже новий.
Незнайомець розреготався:
— Ношений каптан? Так чи знаєш ти, діду, з ким маєш справу? Я найбагатша людина. Я можу купити півміста з усіма тельбухами.
Із вигляду вершника не можна було сказати, що він казково багатий. Одежинка на ньому була простенька: заляпаний брудом каптан, потерті штани, бувалі чоботи. Та й руки в нього були не панські, зашкарублі, із чорноземом під нігтями.
Перехопивши недовірливий погляд Прошки, незнайомець сказав:
— Дивуєшся, що в багатія руки, як у грабаря? Правильно. Мені довелося попрацювати лопатою. Я зарив у лісі скарб. Так, так. І не витріщайтеся на мене. Думаєте, я дурень, що розтеревенився? Ні, я хитрий, як лис. Вам однаково не знайти скарбів, скільки б не старалися.
Очевидно, незнайомець був із новоспечених багатіїв, тому що його так і розпирало похизуватися своїм багатством. Троян вирішив зіграти на цій слабкості. Не даремно він був майстром інтриг. Він шанобливо вклонився.
— Сподіваюся, поважний пан простить старому його зухвалість. Ми не думали скривдити вас, але розпачливі злидні змусили нас звернутися до вас.
Така промова була незнайомцеві до вподоби. Він, примружившись, подивився на юнака.
— Ти, я бачу, зі шляхетних, не те, що ця мізерія, — він кивнув на Прошку.
— Це мій слуга, — заявив Троян.
Прошка сторопів від такої нахабності. Він уже хотів посперечатися, але Троян не дав йому вставити жодного слова.
— Я їхав з ескортом, але на нас напали розбійники. Нам двом дивом вдалося сховатися. Але з кіньми й грішми довелося розпрощатися, — збрехав Троян.
— Розбійникам також треба жити. Не були б твої слуги боягузами, не йшов би ти зараз пішки, — посміхнувся вершник.
Троян помітив, з якою симпатією вершник говорив про розбійників. Напевно, багатство нажите не надто чесним шляхом. Утім, Трояна це не хвилювало. Головне, щоб незнайомець підкинув їх до міста.
— Я це розумію й надалі буду приділяти велику увагу відбору слуг. Але, думаю, ми, як люди одного кола, повинні допомагати один одному. Не відмовте в люб'язності довезти нас до міста.