— Тобі це відомо не гірше за мене, — буркнула дівчинка.
— Ні, ти все-таки скажи, — наполягало Щастя.
— Добре. Я хочу, щоб Гліб одружився зі мною.
— І ти будеш щаслива?
— Звичайно.
— Стати королевою. Сидіти на нудних прийомах. Жити відповідно до етикету. Одягатися в корсети. Гуляти в супроводі дужих охоронців… — глузливо перераховувало Щастя.
Марика уявила цю картину й мимоволі хихикнула:
— Ні, ні, це не для мене. Але однаково я можу бути щаслива тільки з Глібом.
— От-от. Я й кажу, що ти не знаєш, чого хочеш.
— А ти знаєш?
— Ти хочеш кохати й бути коханою.
Відповідь була простою й очевидною, але щастя здавалося недосяжним. Марика зітхнула. Голуб щастя відповів на її думки:
— Дарма ти так гадаєш. Немає нічого неможливого. Просто припини нав'язувати свої ідеї. Вони не найкращі. Довірся мені. І ще хочу дати тобі одну пораду. Не дорослішай.
— Не дорослішати? Це ж залежить не від мене, — заперечила Марика.
— Помиляєшся. Зморшки й сиве волосся нічого не значать, якщо в душі ти залишаєшся дитиною. Діти відчувають мене набагато краще, ніж дорослі. Вони вміють бути щасливими просто так і радіти дрібницям. Дорослішаючи, вони втрачають цей дарунок.
Марика задумалась. Це було щирою правдою. Якою щасливою вона була в дитинстві! Босоногий, напівголодний підкидьок, що виріс у таборі.
— Я постараюся, — пообіцяла Марика.
— Легко бути щасливим у моменти радості. Але якщо ти й у моменти прикрості будеш пам'ятати, що я з тобою, перед тобою відкриються будь-які двері, і ти пізнаєш, що таке безмежне щастя.
Голуб розчинився в повітрі так само зненацька, як і з'явився, але Марика не засмутилася. Вона приклала руку до грудей і тихенько сказала:
— Я знаю, ти тут.
Вона пройшла уздовж колонади й опинилася перед сходами. Піднявшись сходами, дівчинка побачила невеликий майданчик, що височів над рештою споруди. Нагорі, на поперечині між кришталевих стовпів висіла гойдалка.
«Не дорослішати», — нагадала собі Марика й сіла на гойдалку. Її не полишало почуття радості. Їй хотілося злетіти якнайвище, до самих зірок. Гойдалка неначе почула її думки. Їй навіть не довелося розгойдуватися. Дівчинка злетіла так, що в неї перехопило дух.
На мить Мариці здалося, що гойдалка застигла у верхній точці. Її наповнив захват. Вона була впевнена, що нічого неможливого немає. Вона здолає всі перешкоди й повернеться до свого принца. Але щойно гойдалка почала опускатися донизу, у душі оселилися сумніви. Марика згадала про загублених друзів і засоромилася своєї радості. Як вона могла веселитися, не знаючи, що трапилося із Прошкою й Трояном. Що нижче вона опускалася, то більше її охоплювала туга. Уроки щастя вилетіли в неї з голови, але не встигла Марика поринути в темний вир депресії, як гойдалка знову пішла вгору.
Настрій знову змінився, але цього разу радість була затьмарена страхом падіння. Марика майже не помітила, як гойдалка пройшла верхню точку, та вона й не набрала колишньої висоти. Дівчинка постаралася знову розгойдати її, але, незважаючи на всі її спроби, з кожним рухом гойдалка піднімалася усе нижче. Марика сердилася, і це ще більше сповільнило хід гойдалки. Вона невблаганно зупинялася.
Куди поділося відчуття польоту? Де воно, щастя? І раптом із глибин пам'яті випливло знання. Щастя нікуди не поділося. Воно тут. Просто потрібно його розгледіти.
Марика згадала, який захват вона відчувала, побачивши хоровод планет на блакитному небі, хоча в неї не було причин для радості. Відтоді світ не змінився. Він не став гіршим. Просто вона забула, що щастя завжди з нею. Дівчинка почала воскрешати в пам'яті все гарне, що було в її житті. Вона подивилася на блакитне небо і яскраве, але не сліпуче сонце. Вона подумала про садівника і його чудесні квіти. Про Гліба й обручку на своєму пальці. Як не крути, а щось вона та значила!
Дівчинка машинально розгойдувалася, зовсім не думаючи про гойдалку. Вона й не помітила, як вона злітала усе вище й вище, і спохопилася, тільки коли вона знову на мить застигла у верхній точці. Марика розсміялася. Навіть коли гойдалка полетіла вниз, вона не засмутилася. Було не важливо, летить вона нагору чи вниз. Світ був так само щедрий і прекрасний, і кожна мить була наповнена польотом. Вона з подивом побачила білого голуба. Він ширяв навколо гойдалки.
Раптово Марика почула рокітливий голос.
— Ти розважила мене.
Голос був схожий на віддалені гуркоти грому й долинав неначе звідусіль. Його не можна було сплутати ні з яким іншим.