Марика добігла до білих мармурових сходів і озирнулася, щоб подивитися, де її друзі. Вони трохи відстали. Дівчинці було невтямки, що Троян навмисне сповільнив крок, щоб між ними залишалася зручна відстань.
— Ідіть за мною! Скоріше! — сказала вона й зі сміхом побігла східцями нагору.
У цей час у небі з’явився чорний альбатрос. Цього разу він летів мовчки, нічим не виявляючи своєї присутності. Прошка побачив тінь на білосніжній підлозі, підняв голову, і помітив лиховісного птаха.
— Дивися! Він знову з'явився, — схвильовано звернувся він до Трояна.
— Тихіше. Не лякай Марику. Я все зроблю, — сказав той, дістаючи лук.
Прошка кивнув. Він вважав за потрібне не тривожити Марику марно. У них ще буде час розповісти їй про підступи Агриппи.
— Іди ж, — Троян підштовхнув його до сходів.
Прошка став на першу сходинку, а Марика вже злетіла нагору. Гойдалка почала мірно розгойдуватися, неначе їх штовхав невидимка. Марика погладила кришталевий стовп і прошепотіла:
— Прощавайте. Я не забуду вашого уроку.
Голуб покружляв над Марикою й опустився їй у руку. Дівчинка підняла руки з голубом. На тлі синього неба вона була надзвичайно красивою. Навіть Троян не міг цього не визнати.
«Прекрасна мішень», — подумав він, вкладаючи стрілу.
Альбатрос пронизливо закричав. Здригнувшись від несподіванки, Марика підняла голову. Прошка завмер від страху. Він усім єством відчув небезпеку. Якщо альбатрос вирве в Марики голуба, то вхід між світами не відкриється. «Чому Троян зволікає?» — у розпачі подумав він. Потрібно було терміново попередити Марику.
— Стережися! — крикнув Прошка.
Марика обернулася, і її очі розширилися від подиву. Вона не зрозуміла, що відбувається. Троян цілився в неї з лука. Чого це він вирішив так нерозумно жартувати?
— Обережно! Альбатрос! — репетував Прошка.
Але погляд Марики був спрямований кудись за його спину. Прошка озирнувся й побачив, як Троян натягає тятиву. Він цілився точно не в альбатроса. Ще не встигнувши до кінця осягнути весь жах того, що відбувається, Прошка кинувся до Трояна. Навіть тренований атлет не міг би повторити його стрибка. Як оком змигнути він опинився біля стрільця й збив його на землю, але спізнився. Тятива вже продзвеніла, і стріла вирушила в смертоносний політ.
Заціпенівши, Марика стояла й дивилася, як у неї летить стріла. У її очах застиг подив і невір'я. Цього не могло бути насправді. Це був жахливий сон, від якого потрібно прокинутися.
Цієї миті з неба каменем упав чорний альбатрос. Він розкинув крила й загородив дівчинку собою. Стріла ввійшла легко, адже вона знайшла свою єдину ціль, ту ціль, заради якої Троян вибрав її в скарбниці. Альбатрос ще раз судомно змахнув крильми й упав на землю. На чорному пір'ї кров була непомітна.
Усе відбулося за якісь секунди, хоча здавалося, що час сповільнив свій хід. Марика розгублено подивилася на Прошку з Трояном, які борсалися по землі коло підніжжя сходів, нагороджуючи один одного стусанами, а потім опустилася біля підстреленого птаха. Альбатрос був ще живий. Дівчинка погладила по мокрому від крові пір'ю, не знаючи, як йому допомогти.
Раптово він став перетворюватися. Замість дзьоба проступив ніс. Пташина голова почала набувати людських рис. І от уже на землі лежав гарний, смаглявий юнак із довгим, чорним волоссями, твердим і прямим, як дріт.
— Троян? — із подивом вигукнула Марика.
Повіки хлопчика здригнулися. Він на мить відкрив очі. На його губах мигнула подоба посмішки.
— Азар, — прошепотів він і зм'як.
Дівчинка оглянула рану. Стріла пройшла навиліт. Смертоносний наконечник стирчав зі спини. Хлопчик помирав, так і не пізнавши життя серед людей. Марика уявила, як гірко й самотньо йому було літати у вигляді птаха. Вона раптом усвідомила, що саме його бачила за мерехтливою завісою. Азар просив про допомогу, а вона не зрозуміла його. Як же мало вона його знала! Він урятував її життя ціною власного. Хіба із цим могло що-небудь порівнятися?
Вона б з радістю віддала йому свою кров, але була безсила перед смертю, що насувається. Тепер йому ніхто й ніщо не могло допомогти. Подих було ледь чутно. Крила носа посиніли, а в кутиках губ з'явилася крапелька крові. Марика поклала його голову до себе на коліна й гладила тверде волосся, неначе втішаючи, її сльози капали на обличчя помираючого. Марика не бачила, як на очах у Прошки красень Троян перетворився на давнього діда. Його чорне волосся на очах посивіло. Обличчя зборознили зморшки, і відросла біла борода до пояса. У той час, як до Агриппи поверталися прожиті роки, Прошка стрімко молодшав.