Усі ці роки дівчинка зберігала йому вірність, що б не траплялося. Навіть те, що Гліб залицявся до інших дівчат, а до неї ставився, як до молодшої сестрички, не заважало їй любити його. А тепер Марика й зовсім не звертала уваги на його колишні романи, адже недарма вона повернулася сюди, у початок всіх початків. Це був знак згори.
І тут Марика побачила Гпіба. Він сидів навпочіпки спиною до неї й щось захоплено майстрував.
— Глібе! — радісно вигукнула Марика й кинулася до нього.
Юнак озирнувся. Марика застигла на півкроці. Це був зовсім не її обранець. Дівчинку ввела в оману світла шевелюра незнайомця. Юнак з цікавістю оглянув її з голови до ніг і здивовано запитав:
— Хто ти? І звідки узялася?
— Я думала, ти принц, — замість відповіді сказала Марика.
— Ти поплутала мене з принцом Глібом? — зрадів юнак. — Це мені лестить. Він же красунчик. Тільки принц сюди ніколи не заходить. Він більше любить килимові доріжки й парадні зали.
— Зовсім ні. Ми з ним познайомилися саме тут, — сказала Марика.
— Ну, заради такого гарненького дівчиська навіть принц може зробити виняток. Як тебе звуть?
— Марика.
— Марика? Дивне ім'я. Тобі воно личить.
— Чому?
— Не знаю, — знизав плечима юнак. — Просто я завжди уявляв, що Марика повинна бути саме такою.
Дівчинка розсміялася.
— А тебе як звуть?
— Клим.
— Ну й ну! Я також Клима собі уявляла саме так, — пустотливо посміхнулася Марика.
— Ну, взагалі-то Клим — це не єдине ім'я. Різні люди називають мене по-різному. Батько — шалапутом або лобурякою. Мати — юним генієм або суцільною катастрофою, залежно від обставин. А дворецький — чумою в людській личині. Тут уже без варіантів.
— Гарненький список. Чим же ти заслужив ці прізвиська?
— Важко сказати. З одного боку, батько називає мене ледарем, а з іншого боку — каже, що краще б я взагалі нічого не робив.
— А що ти майструєш? — запитала Марика, підходячи ближче.
— Повітряного змія.
— Це заняття для дітей, — фиркнула дівчинка, оглядаючи лежачого на траві строкатого змія.
— Усі так кажуть. Але мені це потрібно, щоб зрозуміти, як він літає. Розумієш, я хочу зробити величезного змія, щоб на ньому могла полетіти людина. Але для цього потрібно все розрахувати. Скіс крила, якість матеріалу. Бачиш, ось тут я прив'язую вантаж, — Клим із захопленням став демонструвати Мариці конструкцію іграшки.
— А якщо вийде? Невже сам полетиш? — запитала Марика.
— А хто ж ще? Я вже й місцину підібрав. Гарний такий обрив. Під ним кущі, коли що, падати не так боляче. А далі поле. Сідати зручно. От тобі хотілося б поширяти над землею?
— А візьмеш? — запитала Марика.
— Ні, я це не до того запитав.
— Виходить, не візьмеш?
— Я не можу ризикувати твоїм життям, — похитав головою Клим.
— Ну нічого тоді й пропонувати, — образилася Марика.
— Розумієш, у мене не завжди виходить, як хочеться. Я недавно спорудив повітряну кулю. Не зовсім велику, але для кішки згодилася б. Приладнав кошик із вантажем. Два рази куля сідала на поле. На третій вже все починалося відмінно. Я ж не думав, що здійметься буря. Загалом, кулю підхопило й понесло до палацу. Я біжу, дивлюся, вона знижуватися почала. Ну, думаю, впаде на оранжерею, дах рознесе. Повітряна куля перелетіла через будівлі і зникла з поля зору. Я не дуже переживав, вирішивши, що в найгіршому разі вона впаде на колючки. Я ж не думав, що кулю занесе у вікно до принца. Мало того, що скло вщент. Кошиком прибило одну юну особу. Вона саме відвідувала його.
Марика відчула укол ревнощів і, не стримавшись, запитала:
— Хто вона? Лідія?
— Так. А ти звідки знаєш? Хоча про цю історію тільки глухий не чув, — посміхнувся Клим.
Марика спохопилася, що за бесідою забула й про Гліба, і про свою суперницю. Не те, щоб їй сподобався цей відчайдушний хлопець.
Хіба тільки трішки. З ним було легко й цікаво. Але в неї вже був коханий, якому вона повинна зберігати вірність. Марика вирішила, що надалі не варто поводитися настільки легковажно.
— Ти проведеш мене до принца? — запитала вона.
— Не думаю, що він буде радий мене бачити після події з кулею. У Лідії синець під оком тижнів зо два не проходив. Гліб тоді був дуже злий. А батько кулю спалив і взяв із мене слово більше ніяких повітряних куль не конструювати.
— Шкода, — сказала Марика.
— Ще 6 не шкода. У кулі конструкція надійніша, аніж у змія. Але я однаково навчуся літати.