Прошка оторопів. Невже в ньому прокинулись якісь невідомі здібності? Звідки йому було знати, що для того, хто несе ціпок влади, не існує перешкод.
Переслідувачі відстали, але це був усього-на-всього тимчасовий перепочинок. Чарівники могли наздогнати його будь-якої миті. Не варто покладатися на те, що диво трапиться вдруге. Прошка щодуху помчав далі. Головне — встигнути. Він повинен попередити Марику й передати їй жезл.
Коли маги вискочили з лабіринту, Прошки й слід простиг.
— Де він? — розгублено вигукнув Весигон.
— Швидше за все зачаївся в лабіринті. Він не міг пройти його швидше за нас, — припустив Братир.
У цей час із лабіринту показався захеканий Саватій. Його гладке тіло колихалося, як желе. Він по-риб'ячому ловив ротом повітря.
— Щоб я ще куди-небудь пішов без допомоги магії! Більше ні кроку. Мені потрібно сісти й віддихатися, — пробурчав він.
— Нікого не хвилює, що тобі потрібно. Ми втратили хлопчиська, — злостиво обірвав його Проктор.
— Обшукаємо лабіринт, — скомандував Гурій.
— Не варто. Хлопчиська оберігає ціпок, — втомленим голосом вимовив Авдій.
— Ціпок? Як таке може бути? Жезл підкоряється тільки власникові,— заперечив Братир.
— Так, це сказано в книзі законів. «І спопелить будь-якого смертного, хто доторкнеться до нього», — процитував Авдій.
— Невже хлопчисько став безсмертним? Але як? Чому? — навперебій заговорили маги.
— Я думаю, ціпок використає хлопчиська, щоб повернутися до істинної господарки, — вимовив Авдій.
Запанувала тиша. Кожний із магів розумів, чим це загрожує. Вічно мінливе обличчя Ксанфа раптом застигло, як кам'яна маска. У Саватія навпаки обличчя посіріло й зблякло, мов опара. Проктор стис кулаки. Весигон і Братир злякано перезирнулися. Лише Авдій не виявив ніяких емоцій. Він стояв, безсило опустивши плечі, неначе дуже втомився від вантажу, який довго довелося нести.
Мовчання порушив істеричний лемент Гурія.
— Все пропало! Ми програли! Потрібно щось робити!
— Що? — жорстко відрізав Проктор.
— Я попереджав. Це у всьому ти винний. Вискочка! — накинувся на Гурія Саватій.
— Так, це ти все затіяв, — підтримали його Братир і Весигон.
Маги були готові зчепитися один з одним, але їх зупинив Авдій.
— Припиніть! Усе сталося так, як повинно було статися. Нічого не виправити й не повернути. Єдине, що ми можемо, це не втратити гідність.
— Особисто я не збираюся здаватися без бою, — твердо заявив Проктор.
— Що ми можемо? У неї Жезл Влади! — тремтячи від страху, пискнув Гурій.
— Вона не знає всієї сили ціпка. Вона одна проти всіх, страх змусить її відступитися, — сказав Проктор.
— Не думаю. Дівчисько безстрашне, як мангуст. Але я знаю зброю, що здатна вразити її,— мовив Ксанф.
Усі озирнулися на нього. Витримавши паузу, він вимовив лише одне слово:
— Жаль.
— Вставай! Прокинься!
Марика відкрила ока й побачила, що її смикає за плечі Прошка.
— Там… Вони… Зараз будуть тут… Вставай же!
Він ледь міг говорити, задихаючись від швидкого бігу. У руці Прошка стискав Ціпок Влади.
Сон із Марики як рукою зняло. Вона спішно сіла на ліжку.
— Що ти тут робиш? І звідки в тебе жезл?
— Тебе хочуть принести в жертву, — випалив Прошка.
— Хто?
— Маги.
— Що ти верзеш! І як до тебе потрапив Ціпок Влади? Я ж віддала його Авдію.
— Проти тебе готується змова. Я випадково підслухав.
— Може, тобі це наснилося?
Прошка простягнув Мариці посох:
— А це, по-твоєму, також сон? Кажу ж, старі хочуть позбутися тебе, а жезл тебе захистить. Вони вдають, що збираються тобі допомагати, а за спиною задумують зле.
— Тут щось не так. Я повинна про все довідатися сама, — вирішила Марика.
Дівчинка жила неподалік від палацу в маленькій хатинці на березі моря. Чарівники хотіли оселити її в кришталевому павільйоні, але вона категорично відмовилася від розкішних апартаментів. Їй подобалося, що навколо хатинки зберігся острівець недоторканої природи.
Щойно Марика вийшла в теплу південну ніч, вона негайно зрозуміла — щось трапилося. Стояла надзвичайна тиша, як перед грозою. Навіть цикади мовчали, перервавши свій монотонний скрекіт. Дівчинка досі відмовлялася вірити в підступність магів, але в душі оселилося передчуття лиха.
Незабаром стежинка вивела Марику на доглянуту алею парку. У далечині височіли оповиті сяйвом білосніжні вежі палацу магів-правителів.