Сам Микола Климишин мав завдання дійти до Харкова й створити там крайовий уряд «Схід». Інтереси обох похідних груп збігалися, і як у дротах високої напруги, коли вони перехрещуються, виникає температура, що спалює метал, так і тут виникла смертельної напруги криза. На березі Тетерева, неподалік од приміщення, яке займала абвер-команда, Климишин зібрав на раду Вовка (Павлишин), Орлика (Дмитро Мирон), Мікушку (есбіст Пришляк) і повідомив, що отримав від Лебедя вказівку вбити емісарів Мельника. Рішення проводу ОУН бандерівців привіз у Житомир Пришляк, він же й познайомив учасників ради з виконавцем майбутнього атентату на Сеника і Сціборського — Степаном Козієм.
У суботу, 30 серпня 1941 року, на вулиці Маломихайлівській пролунали три постріли. Емісари Мельника лишились лежати на бруківці, а Козія наздогнала куля когось із есбістів, коли він тікав городами до річки…»
Федір Крайніченко відклав зшиток, читати далі було несила. «Нотатки пам'яті» Карпа Кислицького кровоточили. Та кров, здавалося, витікала із сторінок й обпікала серце.
— Павуки в банці… — мовив уголос і підвівся з крісла. Стрілка годинника наближалася до дванадцятої. Вже скоро мав прийти пан Заграва. З ним треба було про щось говорити, але про що? Напад на друкарню фактично перекреслив усі «видавничі плани». Однак цех Заграви працював, а значить, чекав на винагороду. Певне, про це поведе мову пан редактор, а що йому може відповісти він, Федір Крайніченко, коли й сам не має уявлення про подальшу долю «Смолоскипа». Найліпше було б зовсім не зустрічатися. Вигадати якусь вагому причину і… Тоді, поки повернеться Мат, буде час сходити до Манфреда Тегарта й передати йому зшитки Кислицького.
Міркуючи так, Федір усе більше переконувався, що зшитки негайно треба послати до Києва, проте й досі не мав відповіді звідти, і це непокоїло його. Планшет Кьоніга мав би вже дістатися куди слід, знайти свого адресата. Вже, як йому здавалося, минуло досить часу, щоб надійшла відповідь. Адже й Андрій мав сказати про нього добре слово… А коли не повірили? А коли не склалося в Андрія? Це ж не прогулянка в Англійському парку а чи по набережній Ізару… Треба набратися терпіння й чекати. Чекати не склавши руки, а… Нехай ці зшитки будуть іще одним підтвердженням, що я працюю. Працюю, незалежно від того, вірять мені чи ні. І планшет Кьоніга, і зшитки Кислицького — це лише те, що припливло саме до моїх рук, але ж за цей час я вже маю й власні враження, можу приготувати й передати інформацію про тутешні справи. Так, певне, й треба зробити. Писати щось подібне тут небезпечно: у Патриції нюх на такі речі. Треба використати квартиру Манфреда. Так… Передусім подбати про алібі… Можна послатися на хворобу: мовляв, вийшов купити газету й зненацька почув себе зле. Сісти у сквері й чекати, поки Патриція сама мене знайде. Тоді не треба нічого пояснювати. Про те, в якому стані моє серце, вона добре знає.
Слідчий поклав руку на два томи справи-формуляра й рівним, трохи навіть байдужим голосом почав:
— Як бачите, пане емісаре, нам про вас дещо відомо.
Тур скоса зиркнув на товсті фоліанти. Неприємно засмоктало під ложечкою. «Що їм відомо? Звідки? А що як беруть на бога?»
— Що вам може бути відомо про життя простої людини, яку лиха доля закинула на чужину ще в молоді роки.
— Навіщо ви так принижуєте себе? — посміхнувся слідчий. — У вас завжди було досить високе становище в ОУН. Ще до війни, в Кракові, коли ви викладали в шпигунській школі, вашу ревність помітили. Сам Бандера настановив вас провідником обласного, а потім і крайового проводу «Галичина». Не без вашої участі під час окупації Львова було винищено цвіт тамтешньої інтелігенції й вчинено багато інших злочинів проти українського народу. Вже тоді ви стали членом центрального проводу. Ще у Львові законтактували, скажемо, більше, заприятелювали з Миколою Лебедем і, коли опинилися в Мюнхені, стали активним його прибічником. Відіграли чималу роль у розколі. Одним із перших Бандера виключив вас із свого проводу, а Лебедь зробив усе необхідне, щоб залишити за вами референтуру крайового зв'язку. Ви і Лебедь, який тримає в руках закордонні зв'язки, фактично диктували, формували політику ОУН. То про яку лиху долю ви тут згадуєте?