«Опель-адмірал» котив дорогою на південь. Давно позаду лишилося передмістя, промайнули черепичні дахи бюргерських фольварків. Дорога поволі підіймалася в гори. Після дощу асфальт виблискував, неначе плямиста спина велетенського вужа, що все вище й вище вповзав між скелясті, порослі лісом горби. Мовчанка тривала. Чоловий втягнув голову в плечі й важко про щось думав. Ріко теж сидів замислившись. Йому не йшло з голови, куди це вони їдуть? Куди везе його Бандера? Чому повів з ним таку відверту розмову про розкол? Може, згадав, як колись Ріко Ярий допоміг йому здертися на трон вождя всієї ОУН і сподівається, що й тепер старий кінь вивезе його нагору. Проте Лебедь не Мельник, та й він, Ріко, вже не той. Колись він був резидентом абверу в проводі й після смерті Коновальця підтримував Андрія Мельника, своєю рукою за допомогою сфабрикованого заповіту підсадив управителя маєтків графа Шептицького на трон націоналістичного проводу. Потім, коли вермахт покотився сталевим валом землями Польщі й до Кракова прибули звільнені з довічної каторги вбивці Перацького, коли Бандері й Лебедю вдалося справити на абверівське керівництво враження більш мобільних, аніж Мельник, провідників, він змінив об'єкт своєї прихильності. Але й тоді то була не лише його воля. Тоді він отримав від Канаріса наказ переорієнтуватись, і Мельник залишився сам, а Бандера очолив нову гілку проводу, що, з усього видно, всихав. Колись Бандера й Лебедь збунтувалися проти Мельнииа. Тепер Лебедь бунтує проти Бандери. Колись вони сперлися на плечі Ріко Ярого й довели, що здатні бути кориснішими для розвідки рейху, тепер Лебедь спирається на резидента Ейча та генерала Керка і намагається довести своїм шефам, що здатний краще за Бандеру організувати боротьбу проти совітів. Тоді вони обидва рвалися до калитки абверу, тепер — гризуться за місце біля корита Сі-ай-сі. Ні, сьогодні Ріко Ярий неспроможний, як колись, повернути колесо фортуни й примусити пролитися золотим дощем на голову Бандери американські субсидії. Сьогодні він і сам не проти мати їх, але в його руках нема того товару, за який американці платять золотом. Бандера все те має, а от, бач, нездатний упоратись. Лебедь виявляє себе спритнішим. Певне, помилився тоді Ріко Ярий, поставивши на Бандеру. Треба було ставити на Лебедя, то сьогодні мав би в його особі покровителя й, може, за його допомогою втерся б у довір'я якому-небудь босові, вторував би стежку до Керка. На Бандеру нема надії, він і сам шукає підтримки… Чи то вже старість підкотилася йому під загинки, що став шкутильгати, а чи з якої іншої причини втратив колишню хватку… Та, можливо, й далі воно котилося б накатаною стежкою, якби прем'єр-міністр Баварії не призначив Теодора Оберлендера статс-секретарем у справах біженців. Це призначення, здавалося, зняло з порядку денного ряд важливих для Бандери організаційних проблем і навіть певною мірою поліпшило фінансовий стан організації. Вже ніхто не згадував про видачу Бандери як військового злочинця, бо кожен з тих, хто стояв при владі й міг це зробити, розумів: на лаву підсудних разом із Бандерою сяде й Оберлендер.
Старий товариш і помічник по батальйону «Нахтігаль» допоміг із приміщенням для штаб-квартири, за його підтримки в таборах Ді Пі бандерівці захопили керівні пости. Все йшло ніби добре. Старі «солов'ї» жили в злагоді, поки не виник між ними зі своїми вимогами Гелен. Ріко Ярий знав, що з тим зубром жартувати небезпечно. Знав, що коли вже той щось надумав, то ніяка сила не вирве в нього жертви.
Про інтереси Гелена Ріко довідався від самого генерала, якому пробував запропонувати свої послуги як резидента з немалим досвідом. У розмові йому натякнули, що знають про його зв'язки з Бандерою, і, посилаючись на те, зажадали авансової акції — вплинути на впертого провідника українських наці, навернути його до співпраці з федеральною розвідслужбою. Йому не треба було пояснювати, що це значило для Бандери. Він розумів: Гелен замахнувся на те, чим тримався Степан, на його організацію та її можливості в сфері розвідки проти СРСР. Зголоситися Бандері на таке — все одно, що власноручно перерізати собі горлянку. Саме над цим і міркував зараз Ріко Ярий, сидячи поруч з Бандерою. Ярого, звичайно, непокоїло своє: як утримати в руках зняті з рахунку в Базельському банку організаційні мільйони. Вивернути їх з нього міг один-єдиний чоловік на світі — Бандера. Коли б його раптом не стало… Ріко піймав себе на думці, що хоче, аби саме так і було. Зрештою, справи Степанові кепські. Він потрапив у жорна. З одного боку, Лебедь з опозицією, з другого — Гелен і Оберлендер. Не треба бути мудрієм, щоб зрозуміти: дні Бандери полічені. То чи варто підставляти йому плече? А може, краще робити все для того, щоб це сталося якомога швидше. Приберіть сьогодні Бандеру, й усі лишаться у виграші… Ні, він не побажає такої скрути найлютішому своєму ворогові.