Пара була наче знайома. Особливо жінка. Десь ніби зовсім недавно Юта зустрічалася з нею. За мить вона вже не мала сумніву в тому, що ця жінка була кілька днів тому гостею її матері, на сімейному ювілеї. Юта поглянула на Хорста, маючи намір поділитися тим з ним, але він уже й сам упізнав їх. Тінь невдоволення майнула його обличчям.
— Тільки цього бракувало.
— Тихше, почують… — Юта приклала палець до його вуст. — Мовчи. Давай одійдемо трохи далі. Тим боком спустимося до машини й поїдемо, коли ти не хочеш з ними зустрічатись.
— Люба Юті, ми з тобою, як двоє мишенят, опинилися в пастці. Там, на тому боці, немає сходів, обвалилися ще за часів імператора Августа. Нічого не вдієш, доведеться зустрічатися, коли вже іншого виходу нема.
— Будемо вважати, що їх послала доля…
— Коли б то… Співробітників Сі-ай-сі з Баварії може послати лише їхній шеф, генерал Керк.
— Ти думаєш, він послав їх шпигувати за нами? — пошепки запитала Юта.
— Не виключаю найгіршого, однак про це потім, бачиш, вона вже вклоняється нам.
— О-о… Барон Торнау, яка несподівана зустріч! — Патриція легко піднялася до підніжжя зруйнованої колони й простягла Хорстові руку. — Рада вас бачити! Яким побитом ви тут? На вас чекають у Мюнхені… Вітаю вас, моя красуне, моя незрівнянна Юті! — Пат притулилася щокою до щоки Юти. Та зніяковіла від такої фамільярності, проте нічого не сказала.
— Звідки вам відомо, що на мене чекають у Мюнхені? — не дуже привітно запитав Хорст. Пат витягла з сумочки, вечірню мюнхенську газету.
— Читайте… Я не дуже цікавлюсь мюнхенськими новинами, а це розгорнула й натрапила на ваше ім'я, шановний бароне.
Тим часом до них піднявся Федір Крайніченко. Чорні, з пасмом сивини кучері, ясно-сині очі, горда статура — він був помітний чоловік. Зійшовши на майданчик, уклонився Юті, потім привітався з Хорстом. Пат дивилася на нього такими теплими очима, що в Юти не лишилося сумніву — Патриція кохала.
Хорст повернув газету.
— Вас це не зацікавило? — спитала Патриція.
— Ні. У фірми не один директор. Нехай вчаться обходитись без генерального.
— А не боїтесь, що розгубите акціонерів?
— Що-що, а це нам не загрожує… Ви на відпочинок? — перевів на інше розмову. Не подобалося, що у його справи сунуть носа сторонні. Пат теж відчула невдоволення. Знову їй зраджувало почуття міри. Щоб приховати своє збентеження, вона вдалася до кокетування. Воно їй не зраджувало ніколи.
— Я колись дуже хотіла подобатися баронові, — зізналася вона Юті.
— Ви не зовсім точно висловлюєтесь, — у тон їй заперечив Хорст. — Це я з п'яних очей почав було за вами…
— Звичайно, до мене можна залицятися хіба що з п'яних очей, — вдавано образилася Пат. Дзвінкий сміх мав засвідчити, що душа її безхмарно спокійна, проте він не зовсім вдався, і вона знову залишилась невдоволеною собою.
— Даруйте, але я мав на увазі зовсім інше…
— Не варто вибачатися, бароне… Ви на відпочинок? Ми на лікування. Тодор стомився. Підірване серце… Лікарі радять море, чисте повітря… Тедді, тобі час приймати ліки. Як ти почуваєшся?
Він не відповів, тільки синяву його очей оповив легкий туманець смутку. Патриція дістала з сумочки якісь таблетки.
— А як там наш генерал? — запитав Хорст.
— Збирається на пенсію… — сказав Федір. Патриція невдоволено зиркнула на нього й виправила.
— Не на пенсію, а у відставку.
— Та він, мені здавалося, незмінний вартовий! Що, теж жаліється на здоров'я? — допитувався Хорст.
— Там інше… — Патриція затнулася, проте по паузі сказала: — Нові капітани набирають нову команду. Так буває завжди. Ми всі тепер чекаємо змін…
— Шкода… — тихо мовив Хорст. — Шкода буде розлучатися з таким уважним до нас генералом… Де збираєтесь зупинитися?
— Ще не вирішили, — відповіла Пат. — Ми так несподівано виїхали, що навіть не встигли замовити готель. Але, я думаю, це не проблема…
— То, може, десь разом, — запропонувала Юта.
— Дякую, — блиснула на неї вдячним оком Пат, — проте, як кажуть, ми з вами спортсмени різної ваги… У нас з Тедом бажання скромні.