Планшет Кьоніга, зшитки Кислицького він уже надіслав. Операція по знищенню видавництва «Смолоскип» і повному провалу далекосяжних, задумів Керка — це теж його рук справа. Для початку немало, хоча це ще тільки самодіяльність. Далі все треба ставити на професійні, рейки. Вчитися… Вчитися самотужки… Операція «Смолоскип» — не остання провокація, в якій може бути в подальшому використаний тепер уже остаточно перевірений «на ділі» агент ЦРУ і «помітний діяч нової генерації» націоналістичного табору Федір Крайніченко. Тепер тягар ганьби, що впав на його плечі, став набагато легшим, адже він знає, за віщо приймає муку.
Тоді через Тегартів він надіслав друзям не лише зшитки з «Нотатками пам'яті» Кислицького, але й свого коротенького листа з подякою за підтримку. Вони повернули йому надію, впевненість, нагадали про місце бійця в строю. А він уже почав було пускати в душу зневіру, забував опиратися, приймав за норму, звикав до своєї ролі таємного агента американської розвідки, на кошти якої існував. Щоправда, він нікого не просив брати його на утримання, а тому не почуває вдячності ні до Керка, ні до його підручних, що «оточили піклуванням» його душу і тіло. Навпаки… Сивий Джіммі йде у відставку. Добре це чи погано, з огляду на зміни, що сталися в його, Федора Крайніченка, житті? Зараз він ненавидить генерала, а може статися, буде жалкувати. Керка він знає, вже вивчив характер, може навіть передбачати його рішення, а значить, має змогу упередити, повернути ситуацію собі на користь. Генерал вважає його витвором власної волі, козирною картою у великій грі, а після подій на Ляймі буде думати, що психологічний експеримент завершився успішно, і поведінка його агента є переконливим тому підтвердженням. Словом, новий шеф — нова таємниця, яку доведеться розгадувати. Однак не варто забувати, що кожен, хто прийде на місце Керка, отримає у спадок і його, агента з перспективою, а цієї ілюзії не слід розвіювати. Патриція й далі, певне, буде працювати з ним у парі, а це теж непоганий поплавець. Так що все ніби складається на добре, коли б не цей постійний зрадницький біль у стомленому серці…
— Ну, як ти почуваєшся, милий? — визирнула на терасу Пат. Вона вже встигла переодягтися, прибрати волосся.
— Трохи ніби легше…
— Тоді давай будемо одягатися до вечері. Я тут приготувала тобі свіжу сорочку й усе інше… Ми не повинні мати вигляд бідняків поруч з цими… мільйонерами. Ми не багачі, проте й не останні. За нами як-не-як стоїть Америка…
«Тепер доведеться слухати її теревені й мовчати, ще й посміхатись. А так хотілося б сказати їй кілька тепленьких слів… Хоча б нагадати про ту американську панель, з якої її підібрав Геро фон Шульце. Тепер за її плечима, бач, стоїть Америка… Але ні, доведеться мовчати, робити вигляд, що поділяю її думки…»
— Сьогодні ми вечеряємо разом з ними, і я хочу, щоб ти у мене був імпозантний…
— Вони справді висловили бажання повечеряти разом?
— Власне, про це ми домовилися з Ютою. Ти не думай, я не нав'язувалась, але й не відмовлялася.
— Вони справляють приємне враження.
— Як будь-які закохані… Ну, одягайся, бо вже час…
Розділ другий
КОМАНДИТА
Вони вийшли в просторий, оздоблений дерев'яною панеллю хол, що в цім затишнім домі при потребі перетворювався на вітальню і навіть залу для приймання гостей. У центрі, під високим скляним ліхтарем, стояв накритий на чотири персони стіл. Пахло димком і смаженим м'ясом. Вдихнувши ці пахощі, Федір відчув, що давно вже голодний. Підійшли до каміна. Потріскуючи сухими дровцями, вогонь відкидав на стіни плямисте мерехтливе світло.
— Мільйонери примушують на себе чекати, — не без уїдливості сказала Пат.
— Ти кудись поспішаєш? — поцікавився Федір. Він хотів сісти у фотель і кілька хвилин спокійно подивитись на вогонь, але Патриція зупинила його:
— Не варто, любий, костюм помнеться…
Федір випростався і розвів руками.
— Ти така напружена, ніби ми прийшли не на звичайну вечерю, а на відповідальний дипломатичний прийом. Тримайся простіше… Навіщо ти почепила оті брязкальця. Вони тільки засвідчують твою неспроможність тягтись за мільйонерами. А ще…
— Ну, ну, говори, чого замовк? — примружила око Патриція.
— Не хотілося мені тебе ображати, але це просто несмак.
Патрицію кинуло в жар.