За столом не вщухав веселий сміх. У Хорста швидко зникло неприємне враження від розмови з Гуго, і він був, як то кажуть, в ударі. Сипав дотепами, робив Юті компліменти, і вона почувалася щасливою. Добре повечерявши, вони всі разом до півночі купалися в теплому й ласкавому морі.
Гуго фон Глевіц не спав усю ніч. Душа його горіла в пекельнім вогні заздрощів. Його аж ніяк не влаштовувало другорядне становище в фірмі. Особливо гостро відчув це зараз, після розмови з Хорстом, але мучився тим з першого дня, з тієї миті, як у його голові народилась ідея утворення фірми. Тепер, коли «ХАМАГ» існує, коли вона з космічною швидкістю врізується в сузір'я німецьких промислових корпорацій, коли з її керівниками починають рахуватися в колах найвищої промислової еліти, він пристрасно бажав узяти справу під свою, як йому здавалося, міцну руку. На Хорста завжди дивився як на носія, що своїми мільйонами виведе його на орбіту, а там, коли стане непотрібним, такого можна й позбутися.
Хорст Торнау дратував його вже самим своїм існуванням. Гульвіса, щасливець, улюбленець долі, тримає в руках справу тільки тому, що з неба йому впали мільйони. Не маючи більше ніяких чеснот, він відсуває у тінь його, Гуго фон Глевіца, який своїм власним горбом здобув, започаткував, дав життя всьому. Він, всюди він, починаючи від праці Цур-Гаєра і кінчаючи блискуче проведеною демонстрацією можливостей установки в замку Торнау. Після того, як йому вдалося пошити всіх їх у дурні, коли навіть Хорст не дібрав, звідки з'явився на світ алмаз, названий «Ерхард Великий», після всього того Хорст стає візитною карткою, гарантом справи, а з ним, Гуго фон Глевіцом, ніхто не хоче рахуватися. Ці бовдури вірять тільки в реальні категорії. Мільйони Торнау існують, і це для них зрозуміло. Де справедливість?
А тут іще цей шлюб Хорста з Ютою. Поки Гізела — дружина Торнау, мільйони належать їй по праву спадку. Адже інших спадкоємців у Хорста нема. Розлучившись з Гізелою, Хорст передасть усі права Юті, а коли та народить йому купу дітей, то й взагалі про мільйони Торнау доведеться забути. Тож саме час подбати про те, щоб усе залишилось за родиною фон Глевіців — і фірма, й мільйони. А для цього треба тільки одне — підписати у Хорста документи про утворення акціонерної командити. Хорст хоч і не розбирається у тонкощах цієї справи, однак колись вчився на юридичному і не такий дурний, аби не зрозуміти, що тут і до чого. А розібравшись, може просто відмовитись заставляти всю свою маєтність як гарантію фірми «Хартматеріаль-командитгезельшафт».
Слово «командита» для нього смертельне. Командитне товариство розподіляється на «повних товаришів» (таким у фірмі буде лише Торнау, бо інші всі відмовляються нести необмежену, тобто всім, що мають, відповідальність по зобов'язаннях командитної спільності). Підписавши папери про утворення такої спільності, Хорст фактично поставить себе поза грою. Всі його гроші та нерухоме майно в разі чого залишаться навіть не Гізелі, а фірмі, що практично закріплює їх за ним, Гуго фон Глевіцом. Так що лишається просити у бога ласки, аби роздмухав той запізнілий любовний чад такими пристрастями, від яких у Хорста затьмариться розум. Проте треба не лише покладати надію на бога, треба діяти. Передусім — порадитися з Керком. У генерала має бути досвід у таких справах.
Гуго поглянув на годинника. П'ята ночі. Він не наважився подзвонити. Збуджений, заходив по кімнаті. В голову лізли думки одна страшніша за іншу. Приліг на канапу, заклав під голову руки. Треба було б передрімати хоч кілька годин, а сон тікав. У голові все чіткіше проявлялася думка, що, певне, жила в ньому здавна. Якось так підступно, здавалось, навіть проти волі, виникла вона з глибин свідомості, і він зрозумів, що ні Хорстові, ні Юті немає місця у подальших планах розвою фірми, що ось зараз, як ніколи раніше, обставини сприяють усуненню їх обох. Коли усвідомив це, мороз пробіг поза спиною. Однак не жахнувся, ні, лише моторошно стало від того, що раптом побачив, ніби сон на яву, — широка дорога сягає сонця, і він на ній один, без будь-яких компаньйонів і навіть конкурентів. То була мить блаженного забуття, і раптом різкий телефонний дзвінок боляче стьобнув по нервах. Підскочив до трубки.
— Тут Глевіц!
— Пробачте, гер директор, що наважився потурбувати… Принесли телеграму. Я подумав, раз ви тут…
— Телеграму? Звідки? Від кого?
— Айн момент, лиш одягну окуляри… — з трубки якусь мить гуло. — Телеграма з Нью-Йорка, гер директор.
— Несіть її сюди, Грумкасель, негайно!