— Яволь!
Гуго здалося, що почув, як клацнули закаблуки. «Служака. Це добре. Такі Грумкаселі, залишені нам у спадок фюрером, згодяться для фірми. Телеграма з Нью-Йорка… Від кого? Від Стінесів? Більше нікому посилати фірмі телеграми з-за океану…»
Прочинилися двері кабінету, і на порозі став груботесаний охоронець. Простягаючи бланк з текстом, буквально їв очима начальство.
— Ви вільні, — кинув Гуго, схопивши до рук телеграму. Сів до письмового столу, ввімкнув світло і, гамуючи хвилювання, почав читати: «Генеральному директорові фірми «ХАМАГ», барону Торнау. Спостережна рада «Хемікал корпорейшн» запрошує Вас на свое ювілейне засідання, присвячене сторіччю заснування. Бажано, щоб ви зробили на цьому засіданні повідомлення про діяльність фірми. З повагою Петерсон».
— Отже, фірму «ХАМАГ» визнано! Зіг хайль! — вигукнув і схопився за трубку, щоб подзвонити Керкові. Проте враз зупинився. «Так, фірму визнано, однак яке це має відношення до тебе? ЗАПРОШУЮТЬ ХОРСТА! Знову Хорст! Знову мене відсунуто в тінь! — Гуго жбурнув телеграму на стіл. — Спостережна рада… Ювілейне засідання… Напевне, буде хтось із небожителів Стінесів, а може, і сам Рокфеллер, адже сто років від дня заснування! Показатися йому, справити належне враження, значить, і собі зробити перший крок на небо!»
Ні, до Нью-Йорка має їхати він, Гуго фон Глевіц, повідомлення про діяльність фірми повинен зробити теж він, бо він заслуговує на те більше, ніж будь-хто. Започаткував, виплекав… Тягне лямку повсякденної, виснажливої праці в той час, як дехто втішається коханням…
Гуго раптом схопився.
«І хай собі втішаються! Ми все зробимо без них…» — Він узяв до рук телефонну трубку, набрав номер Керка.
— Хелло, мій генерале, чи не могли б ви негайно приїхати до мене в офіс? Ні, я ще не лягав… Справи, любий генерале, невідкладні справи. Маємо телеграму з Нью-Йорка від Спостережної ради… Підписав хто? Петерсон, містер Петерсон… Так! О'кей… Я чекаю на вас і вже готую каву, справжню, бразільську!
Генерал Керк не дав довго на себе чекати. Ще не встигла запарувати на розжареному піску в мідних джезвах запашна кава, як Гуго почув — під вікном зупинялася машина. За кілька хвилин генерал уже заходив до кабінету. Як завжди спокійний, привітався, взяв телеграму, почепив на ніс окуляри й довго, уважно читав її текст. Потім поклав на стіл і, сідаючи до кави, яку Гуго вже розливав у маленькі порцелянові кухлики, сказав:
— Це запрошення багато важить. Вас визнали. Вітаю!
— Не розумію, генерале, чому вас? Нас! Нас визнано! Привчайтесь думати про фірму, як про свою власність. А то через нашу з вами скромність так і виходить, що ми працюємо, а дехто пожинає лаври…
— Ви про кого? — генерал зробив вигляд, що не розуміє, на кого натякає Гуго. Той спохмурнів, сьорбнув кави і з притиском мовив:
— Та все про нашого Хорсті. Я мав з ним телефонну розмову.
— Коли він приїздить?
— Сказав, не знає… У нього, бачте, весільна подорож.
— Як?! — брови Керка злетіли вгору.
— А так, любий генерале. Барон одружується, бере в супутниці життя відому вам синьооку Юті. Ну, як це вам подобається?
— Я знав, що на нього не можна покладатися. В такий час, коли…
— Коли дорога кожна хвилина! Коли ми через недовіру майбутніх акціонерів можемо втратити все! Коли наспіло утворення акціонерного товариства і його ради, він кидає справи, купує яхту і відпливає на Хальмадеру-Грос.
— Куди, куди? — не второпав генерал.
— На острів своїх юнацьких мрій…
— Вашому компаньйону пора лікуватися! — Керк одним ковтком випив каву і обережно поставив кухлик на стіл. Пальці його тремтіли.
— Цілком з вами згоден, однак навряд чи нам пощастить переконати лікарів у тому, що барон фон Торнау зсунувся з розуму.
Нараз генерал пильно глянув на Гуго.
— Він уже якось зумів переконати всіх: і лікарів, і суддів… Тоді, якщо мені не зраджує нам'ять, він лікувався у вашого батька, професора фон Глевіца.
— Так. Це було в сорок четвертому. Батько мав клініку на Ляймі…
— То, може, там збереглися архіви?
— Навряд… Потім там був табір для переміщених, а це нещодавно пожежа знищила адміністративний корпус.
— Пожежа там була невелика. Горіли склади… Зрештою, треба буде сказати, щоб пошукали, а що як знайдеться історія хвороби…
— Гадаєте, вона нам знадобиться?
— У житті все може статися… — Генерал тер пальцями скроні.
— Коли тривав процес, газети багато писали…
— Пресові інформації, на жаль, не мають сили юридичних доказів.
— Зате можуть мати певний психологічний вплив…