— Ти, бува, не перегрівся? Не захворів?
— Ніби ні… А чого ти питаєш?
— Сидиш, як чорна хмара.
— Думаю… — Він згорнув газету. — Може, вже підемо?
— Куди поспішати? Подихаємо ще трохи. З моря віє прохолодою… Морське повітря цілюще. Пам'ятаєш, що казав лікар?
Патриція говорила якось непевно, проте він не звернув уваги на її погано приховану тривогу. Про її гризоти він нічого не знав, а тому знову розгорнув «Ніс-Матен». Цього разу його увагу привернуло невеличке за обсягом повідомлення. Ліворуч, унизу, крупними літерами було набрано: «Смерть вождя!» Пробігаючи очима по рядках, спіткнувся об слово «Сталін» і, сам не розуміючи чому, здригнувся. «Невже Сталін помер?» Якось не вкладалося у свідомості, що ця людина може колись померти, що і той, хто для багатьох людей на землі давно став богом, — смертний. Не вірилось, і щоб переконатися, підвівся й пішов до кіоска.
— Ти куди? — гукнула йому вслід Патриція.
— Я зараз…
Вона спостерігала за ним і думала, що відтоді, як вони зустрілися, Тед нітрохи не змінився. Марно Сивий Джіммі думає, що перекував його. Внутрішній світ Теда як був для них з Керком таємницею, так і лишився нею. Недарма кажуть: у чужій душі — мов серед ночі. Ніколи не можна передбачити його наступного кроку, не можна вгадати, про що він думає, чим стурбований. Керк де тільки може виставляє його як цілком перевіреного, кваліфікованого агента. Але вона в глибині душі не певна, що так воно є. Минулої ночі, під час розмови з Мюнхеном, наполягала, щоб Теда використати на темні очі, не розкриваючи перед ним завдання, яке дав їй Керк. Генерал не заперечував, хоча й висловив думку, що майора треба міцніше прив'язувати саме такими делікатними справами.
А завдання справді делікатне. Вранці мав приїхати охоронець з фірми «ХАМАГ» на прізвище Грумкасель. Він повинен був передати їй коробку з цукерками — презент від Сивого Джіммі, а насправді — власну смерть, бо в тій коробці була пластикова міна, яку вона мала приладнати до днища його старенького «фольксвагена». За що цей мурмило заслужив у генерала таку честь, вона не знала, та й не хотіла знати. У неї таке завдання не викликало жодних питань, однак у Теда… Ні, вона правильно вчинила, коли вирішила зовсім не говорити про це Теду. Останнім часом він якось змінився. Стрепенувся, наче ожив, посвіжішав і став уже зовсім недосяжним для її розуміння. Вже стільки років вони разом, а він для неї мов той загадковий сфінкс…
— Ну, чого це ти знову ходив до кіоскера? — запитала, коли він повернувся і сів поруч неї на лаву.
— Здачу забув…
По очах бачила, що говорить неправду.
— Навіщо ти мене обманюєш? Ніколи не намагайся робити те, чого не вмієш… Скажу відверто, мені прикро, що ти завжди від мене криєшся.
— Я не криюсь… Просто ще погано знаю французьку і попросив старого, щоб переклав мені незрозуміле місце в газеті…
— Яке саме?
Він бачив, що вона не відчепиться, тому подав їй газету, тицьнувши пальцем у замітку про Сталіна. Патриція теж не дуже розумілася на французькій, проте робила вигляд, що уважно читає. А Федір поринув у думки, котрі підняла з глибини душі звістка про смерть вождя.
Сталіну вірили… З його іменем ходили у штикові атаки проти автоматників і умирали тисячами, голими грудьми захищаючи свою землю від ворога. Бракувало техніки… Не було талановитих воєначальників… більшість із них ще в тридцять сьомому було арештовано… Коли заарештували батька, він був ще хлопчаком, проте знав, що його батько — чесний чоловік, що він став жертвою дикого наклепу. Тоді Федір написав листа Сталіну, але відповіді не отримав. Не відповів Сталін ні на другий, ні на десятий лист. А тим часом у двір їхнього будинку, де жили сім'ї радпартактиву, ночами все частіше заїздив «чорний ворон», і на ранок вони дізнавалися, що того, кого ще вчора поважали як людину, котра мала заслуги перед революцією, сьогодні оголосили ворогом народу. Налякані люди притихли, ніхто по наважувався подати голос на захист сусіда, друга, товариша по боротьбі, бо вже бачили, що чекає того, кому совість не дозволяла мовчати… Наприкінці тридцять восьмого почали повертатися ті, кого було заарештовано раніше. Назад поверталися одиниці. Проте торжество справедливості пов'язувалося в народній свідомості з іменем Сталіна…
— Поглянь, тут, здається, згадують наших знайомих, — сказала Патриція, котра гортала куплену ним «Ніс-Матен».
— Яких ще знайомих? — одмахнувся він, але, помітивши тривогу в її очах, нахилився до газети. — Де?