Збишко Марціняк не дуже дбав про дисципліну. В казармі, де містилася польська караульна рота, її не було зовсім. Жовніри приходили, коли хотіли, і йшли, куди їм заманеться, приносили горілку, різались у карти, бавилися з дівчатами — на все те капрал дивився крізь пальці, але суворо карав тих, хто не козиряв американцям. Чи то була його власна слабість, чи того вимагало вище андерсівське начальство — ніхто не знав, та, правду кажучи, й не бажав знати. Карабінерів влаштовували ситі харчі, сто чотири долари на місяць і повна свобода дій. Командир роти з'являвся в казармі раз на тиждень. Давав капралові якісь розпорядження, однак про ті накази забували одразу ж, як тільки пан майор виходив за поріг. Поки що карабінери поклонялися Мамоні більше, ніж Марсу. Торгівля на «чорному ринку» займала весь вільний від пияцтва і розваг час.
Якось одразу Пшигодський заприятелював із Марціняком, і той поволі почав вводити його у позаказарменні діла карабінерів. От і сьогодні Збишко Марціняк наказав йому бути після одинадцятої «У красуні Ірми». Проте Бронек вирішив піти туди раніше. Щодо Ірми в нього були свої далекосяжні плани. Не можна сказати, щоб «красуня» Ірма подобалась Пшигодському, а чи викликала пристрасний вогонь у його холостяцькому серці. Ні, того не було. Бронек був вищої думки про свою кавалерську звабу. Він мріяв… Але про це потім.
Двері гаштету прочинилися, розливаючи над головою пана Пшигодського прозору кокетливу мелодію нікельованих циліндрів. Минулого разу їх не було, і Бронек з цікавістю доторкнувся до них рукою. «Люксусова штука, холера його мамці…. Та й зал сьогодні привітніший. Ірма знає, чим привабити публіку. Ач, замінила стару жерстяну рекламу баварського пива яскравою американською «Пийте пепсі-кола»..
Хазяйка поралася за стойкою. Глянула байдуже на гостя і почала полоскати високі череп'яні кварти. «Не пізнала, — подумав Бронек. — Бути вам багатим, пане Пшигодський». Він задоволено всміхнувся і збіг східцями до залу.
— Доброго ранку, фрау Ірмо! Дозвольте ласкаво вашу ручку.
— О-о, це ви, Бруно, а я думала…
— … що це генерал Бур-Комаровський завітав до вас на гостину? Ні, моя крулево, це тільки я — жолнєж війська польського Броніслав Пшигодський, як завжди з любов'ю і нестримним шалом у самітному серці, припадаю до ваших ручок, — він схопив її червону мокру руку і ткнувся носом, як у пампушку.
— Облиште, Бруио, гріх насміхатись над одинокою беззахисною жінкою. Кров гарячою хвилею вдарила їй в обличчя. Калиново запашіли товсті щоки, знялися вгору могутні сфери грудей, тіло в широкому декольте кофти взялося червоними плямами.
— Ірмо, присягаюся святими ранами Єзуса, бога і вседержителя, — гаряче зашепотів Бронек. — Я не жартую. Ніколи в житті я ще не зустрічав жінки, яка б хвилювала мне так, як ти! Я більше не можу, я збожеволію… Моє серце, моя душа, все єство моє прагне тебе. Я блукав у житті, мов той бедуїн у гарячих аравійських пустелях, і ось, нарешті, натрапив на оазис твоєї краси.
Жінка блаженно заплющила очі і, здавалося, слухала його шепіт кожною клітиною свого збудженого тіла.
— Ірмо! — він потягнувся до неї через стойку буфета. — Ірмо….
Вона зморщилася від горілчаного перегару, що вдарив їй в обличчя. Але той шепіт запаморочив жінці голову. Ще мить, і вона кинулася б до нього в обійми. Її врятували кокетливі звуки циліндрів на дверях. Хазяйка розплющила очі і побачила огрядного пана, що спускався східцями до залу.
— Ірмо, я вмираю від спраги, — пристрасно шепотів Бронек.
— На, випий, — розгублено промовила жінка, підсовуючи Пшигодському пляшку темного баварського пива.
— Не пізнаєте, фрау?..
Ірма сплеснула руками і зчервонілась ще більше.
— Як же, як же, містер…
— Дайн. Однак для вас я просто Стенлі.
Бронек відчув неприязнь до цього вилощеного панка. Але що мав робити? Сьорбав пиво і мовчав.
— Я дуже рада, що ви завітали. Не забули.
— Ну що ви, як я міг забути. Адже ми домовились. — Дайн усміхнувся і подарував Ірмі такий довгий погляд, що та мало не зомліла від щастя.
— Налийте мені чарочку «черрі-бренді», щось у горлі сохне, — Дайн кинув на стойку долар.
Бронек помітив масний, гарячий погляд Ірми, яким вона обдала Дайна, і ревнощі заклубочились у нього під серцем волохатими злими потворами. Він поліз у кишеню, вийняв одразу сто доларів — платню за місяць наперед — і, висмикнувши один папірець, кинув його на стойку жестом розгніваного короля.