— Що мені з того, як моє ім'я, честь спаплюжено.
— Ще буде час, Хорсті, коли за нинішні поняття про честь будуть розстрілювати. Мені жаль тебе. Ти міг би стати порядною людиною. Ну, хто ти для них, для Гуго, для фон Глевіца, навіть для Гізели?
— Гізелу не займай. Вона мене любить.
— Не вірю. Грається вона в любов з тобою. Романтика їй спати не дає, а не ти. Коханець-красень, фальшивомонетчик — це, звичайно, лоскоче нерви.
— Не говори гак, Манфреде. У нас буде дитина.
— Нічого не розумію. Ти її любиш?
— Не знаю.
Манфред дістав сигарету, запалив, глибоко затягуючись димом. А Хорст вів далі.
— Тобі важко зрозуміти мене. Кажучи відверто, я і сам себе не розумію. Все так заплуталось, закрутилось. Ще місяць тому все було ясно. Життя ішло якось само по собі. Школа, університет. У перспективі — диплом доктора права. Все мало свою певну ціну. Навіть думати над цим не було потреби.
— Так, думати нас не вчили. Ми ковтали отруйну слину Геббельса, Гітлера, Мартіна Бормана і вважали, що цього досить, щоб жити на світі. А життя, виявляється, вимагає власної думки від кожного з нас.
У передпокої задеренчав дзвоник. Хорст здригнувся, злякано поглянув на Манфреда.
— Напевне, Марта, вона в цей час повертається з роботи.
Манфред вийшов до передпокою.
— Хто там?
— Це я, — відповів з-за дверей Віллі.
Манфред відчинив двері і побачив Ютту. Брови її злетіли догори, очі сяйнули радістю.
— Здрастуй, Фреді, — вона простягнула йому обидві руки. — Я така рада, що бачу тебе. Ти поранений? — Тінь упала їй на лице. — Дуже болить?
В її великих, ніби клаптики синього неба, зіницях він побачив себе і зніяковів. На фронті він думав про неї, їхав додому — мріяв, до найменших подробиць уявляв собі, як зустрінуться, але ось уже тиждень дома і все зволікав, не наважувався. Чому? Запитував себе не раз і тільки зараз зрозумів причину свого вагання, йому дуже не хотілося побачити її іншою, не такою, як він собі уявляв її там, в окопах.
— Уже переболіло, Ютті, заходь…
Ця зустріч схвилювала обох, у їхніх серцях знову спалахнуло до часу приховане почуття, яке вони берегли одне для одного. Все інше, що за час розлуки встигло поналипати на душі, облетіло враз, мов сухе осіннє листя.
Ютта ступила за поріг.
— А вони там?
— Там.
— От встругнули. Якби ти бачив, що там зараз вдома робиться…
— Уявляю, — всміхнувся Манфред. Він забрав у брата з рук чемодан. — Ти, Віллі, погуляй. Як Марта з'явиться, попередь, що в нас гості.
Вся ця пригода з втечею здавалась Ютті забавною грою: записки, чемодани, гроші — не вистачає лише сорокавосьмизарядного кольта. Проте коли вона побачила брата, їй стало не до сміху.
— Хорсті… Що вони зробили з тобою. — Дівчина підійшла до нього, але не кинулась в обійми, не заплакала, тільки провела тремтячими пальцями по розсіченій щоці.
Хорст узяв її руку.
— Не треба, Ти принесла одежу?
— Ось, одягайся, — Ютта розкрила покладений в стілець чемодан, — костюм, сорочка, краватка, черевики і плащ. Я тільки зібрала все, а тут як ускочить твій вельмишановний Гугенот, а за ним професор. Як закричать у два голоси: «Зганьбила, в багно втоптала фамільну честь фон Глевіців! Де вона?» Мати божиться, що вас і в очі не бачила. А вони не вірять. Тупають на неї ногами. Перевернули в домі все, всі закутки обшарили. Гуго, так той навіть на горище видерся. Вони бігають, а мати спокійно підійшла до свого бюро, взяла з каси пачку грошей і засунула мені в кишеню. «Передавай, — каже, — привіт. Батько побіситься та й перестане, а вони нехай щасливі будуть..» Ну, я повз гаражі, до паркана, перекинула чемодан Віллі і сюди. От і все, — розвела руками Ютта. Глянула на Гізелу, на Хорста і додала з несподіваним сумом: — От коли б мене хто-небудь украв…
— Ти як той курячий дощ, Ютті: і сонце, і злива заразом, — Хорст згріб одежу і вийшов у ванну кімнату переодягтись.
— Давай гроші, — сказала Гізела.
Ютта передала їй пачку грошей. Гізела ретельно перелічила банкноти і поклала до своєї сумочки. Манфред дивився на неї і думав: «Нелегко доведеться бідоласі Хорсту. Як не схожа вона на Ютту. Небо і земля».
До кімнати зайшов Хорст, чисто виголений, в спортивному картатому костюмі з перекинутим через плече плащем. Піджак висів на плечах трохи мішкувато, комір сорочки був занадто широкий, але, незважаючи на все те, вигляд у нього був досить пристойний. Так одягаються баварські туристи, виїжджаючи на своїх «фольксвагенах» на середземноморську Рів'єру. Хорст причісував мокре волосся. Широке пасмо сивини біліло над лобом, скроні вкрилися свіжою памороззю.