— Ти мишей боїшся? — несподівано запитав Яровий німецькою мовою.
— О, майн, гот, миші? Де миші? — він оторопіло глянув собі під ноги.
— От бачиш, а людину прикладом — не боїшся, — бородатий з глибоким презирством глянув на Репке і підняв з землі сокиру.
Єфрейтор обачливо відступив назад, але бородатий вже не дивився на нього.
— Ну. як воно, пане Пшигодський, оклигали трохи?
— Ніби легшає… — спробував осміхнутися Бронек, але на очах у нього стояли сльози.
— Тримайся, пане хорунжий. Панна Зося ще не раз тебе поцілує, — бородатий знав, які ліки потрібні Пшигодському.
— О, поцілунки панни Зосі то є бардзо хубова штука. То, холера його мамці, як огонь! Вуста малинові, мов пелюстки жоржини. Якось на різдвяні свята…
— Ти посидь, відпочинь, — перебив його бородатий. — Він тебе більше не займе.
— Бардзо дзєнькую, пане Польцю. Слово гонору, я б йому розбив писок, якби не ви.
— Помовч, помовч. Ходімо, хлопці, ще пару ялиць звалимо, та й по всьому.
— Ей, конвоїре, — почувся з дороги голос.
— Що там у тебе? — запитав Репке, підходячи до дороги.
— Ліс давай, — шофер подав єфрейторові накладну, — але спочатку колесо замінити треба.
— Ну, то міняй.
— Пришли кого-небудь. Ось бачиш, пальця вибив. Поки вони замінять колесо, ми з тобою покуримо, старина. Нюхай — французькі!
— Ей! — гукнув Репке. — Ідіть сюди. Всі ідіть!
Яровий накинув на плечі куртку, засунув за пояс сокиру і попрямував на дорогу. За ним рушив Андрій. Микола і Генрі допомогли зійти на обочину Пшигодському.
— Чого треба? — похмуро спитав Петро Родіонович.
Колисаючи розпухлу руку, шофер сказав:
— Треба зняти он те запасне колесо і поставити сюди. Можеш?
— Можу, — відповів кубанець.
Шофер підняв сидіння, дістав ключ-вороток і подав його бородатому.
— Генрі, йди сюди, — Прічард підійшов до машини. — Дай йому домкрат.
Андрій помітив, як зблідло обличчя Петра Родіоновича, як схвильовано здригнулися пальці, коли він брав під німця ключ. Але поволі кубанець опанував себе.
Репке з шофером курили, вмостившись на ближньому штабелі. Наглядач, мов кіт, мружився на сонце, смачно затягувався димом і муркотів:
— Ех, нехай його чорт візьме, давно не куштував таких. Люкс!
Микола і Бронек Пшигодський про щось говорили між собою, стоячи на обочині. Ніхто не помічав тої німої розмови, що відбувалася між бородатим і Крайніченком. Петро Родіонович повільно, ніби в нього враз пропала в руках сила, скручував гайки з болтів, на яких трималося запасне колесо. Час від часу він позирав на німців і з кожним разом погляд його ставав твердіший. Андрій зрозумів, що насуваються рішучі хвилини.
— Потримай колесо, — зовні спокійно звернувся до нього Петро Родіонович.
Андрій підійшов, поклав руку на драпату шину. Його допомога тут була зайва. Насаджене на болти колесо не могло впасти. Хлопець розумів, що бородатий покликав його не для того. Остання гайка зіскочила з болта. Петро Родіонович поклав її на підніжку.
— Бери, Андрійку, — удвох вони зняли з болтів колесо і опустили на дорогу.
Коли голови їх нахилилися одна до одної, Андрій почув шепіт бородатого.
— Візьміть на себе шофера… Попередь Миколу.
Андрій кивнув. Вони покотили колесо до Генрі Прічарда, який встиг за цей час піддомкратити машину. Колесо міняли недовго. Генрі одним махом насадив його на болти, спритні пальці накручували одну за одною перемазані тавотом гайки, а бородатий, налягаючи на вороток, приганяв їх в пазн на совість. Андрій подав знак полтавчанинові. Добривечір зрозумів. Про втечу вони ніколи не переставали думати.
Пробите колесо повісили на місце запасного. Петро Родіонович завернув гайки і подав шоферові ключ.
— Готово, — промовив він і глянув на Андрія.
Хлопець не спускав очей з шофера. Той поклав під сидіння інструмент, постукав носком чобота по заміненому колесу і крикнув:
— Можна вантажити!
— Давай, навалюй! — гукнув Репке.
Він підтягнув живіт і, молодцювато перескочивши канаву, підійшов до машини.
— Продай пачку, — звернувся до шофера.
— Пачку не можу, а півдесятка — будь ласка.
Коли шофер витягав сигарети з пачки, одна впала на землю. Репке нагнувся, щоб підняти її, і в ту ж мить важкий обух опустився на його потилицю. Єфрейтор клюнув носом дорогу і затих. Шофер схопив із сидіння автомат, але не встиг навіть звести затвора. Бородатий з силою рвонув автомат до себе. Німець повалився на Ярового, не випускаючи з рук автомата. Ще мить, і вони упали б на землю, та зненацька залізний кулак Генрі Прічарда з силою відкинув німця назад. Андрій, мов кіт, плигнув йому на спину, але шофер виявився значно сильнішим за хлопця. Струсонувши плечима, він скинув Андрія в кювет і вихопив парабелум. Автоматна черга бородатого зрізала йому ноги. Шофер скрикнув і важко повалився на землю. Парабелум покотився на обочину. Андрій підхопив зброю і кинувся до машини. Бородатий нахилився над єфрейтором.