У той вечір Хорст уперше зайшов до казино. Блукаючи парками, скверами, сновигаючи набережною, він звідусіль неодмінно натикався очима на модерне, набундючене, крикливо розрекламоване творіння Шарля Граньє. Дивно було, що цей талановитий француз, автор прекрасного будинку Паризької опери, міг створити такий незграбний, без міри і смаку розцяцькований будинок. Усередині казино справляло більш пристойне враження. Широкі мармурові сходи вели до гральних залів, концертних приміщень. Хорст піднявся по сходах. Газети, радіо, реклама Монте-Карло на всі лади кричали про святість цього храму фортуни. Зал, до якого зайшов Хорст, був щедро оздоблений ліпкою і картинами великих фламандців, обставлений старовинними меблями.
За довгим дубовим столом сидів сухорлявий жрець фортуни — круп'є. Він чомусь схожий на камердинера фон Глевіців — старого Ганса. Таке ж благородне байдуже обличчя, такі ж пишні бакенбарди і розшитий галунами сюртук. Перед ним — рулетка: коло розбите на 37 секторів, по краю якого пускають кульку. До неї прикуті запалені пристрастю очі гравців. Кулька декілька разів обертається по колу і знесилена падає в одне з відділень. Просто і трагічно. Щоразу кулька виграє для двох — для щасливця і для казино. Той, хто виграв, наступної хвилини може все програти, а казино не програє ніколи, воно завжди у виграші.
Хорст десь читав, що власник грального дому — «Анонімна спілка морських купань», але в Монте-Карло всі знали, що найбільший пакет акцій тримає Ватікан. Недарма тут на запитання, хто виграв, відповідь одна — папа римський.
Спочатку Хорст не виявляв особливої цікавості до гри, його тішили гравці. За столом зібрався напрочуд дивний і різномастий букет типів. Якийсь пан з гладкою, вкритою рясним потом лисиною марно намагався зобразити байдужість на своєму рухливому французькому обличчі. Юнак з мармурово-білим лицем весь час ставив на одну і ту ж цифру і незмінно програвав. За його стільцем стояла висока красива брюнетка із довгою сигаретою в густо нафарбованих губах. Кожного разу, коли її партнер програвав, вона зводила до неба очі, щось шепотіла і знову радила юнакові ставити на ту ж таки дев'ятку. Далі сиділа стара, як світ, баронеса. Густий шар пудри погано приховував її старечу пожурблену шкіру. Голова її на довгій шиї весь час похитувалась і схилялася набік. За її стільцем стояв гладкий, випещений, мов кіт, камердинер і поїдав очима округлі форми брюнетки. Поруч з баронесою сидів гривастий пан з брунатним лицем іспанця і червоними від напруження та коньяку очима. Далі якісь невиразні панки у візитках з накрохмаленими манишками, схожі один на одного, як молочні брати, манірні дипломати з сивими, гладко зализаними головами, прямий з камінним лицем російський емігрант граф Кутаїсов і його Шарлотта Арагонська. Біля неї роздутий від грошей біржовий маклер і шукач африканських алмазів сеньйор Альдо Фрасконі.
Декого з них Хорст уже знав або зустрічав раніше на набережній, в парках і ресторанах Монте-Карло. Про них ходили суперечливі чутки, в яких, певно, була частка правди. Говорили, наприклад, що баронеса живе тут уже років десять безвиїзно. Свого часу вона вклала немалий капітал у якусь американську нафтову компанію і тепер казково багата. Граф Кутаїсов просаджує в рулетку грошики Шарлотти Арагонської. Сеньйор Альдо Фрасконі приїхав сюди минулої осені з Бельгійського Конго, його коханка переметнулась до іншого, і він заливає горе коньяком та щовечора сидить за рулеткою. Блідий юнак і його чорнява партнерша — нібито відомі кінозірки з Південної Америки.
Хорст звернув увагу на білявого чоловіка, що сидів в кінці стола. Той грав з перемінним успіхом. Ставив спокійно, без особливого азарту. Інколи вигравав, більше програвав, але, здавалося, був задоволений з того, то має змогу розважатися серед такого вишуканого товариства і в такий незвичайний спосіб. Ніколи раніше Хорст не зустрічав його в Монте-Карло, проте обличчя чоловіка йому було ніби знайоме. Торнау дивився на крутий, порізаний зморшками лоб, важку нижню щелепу, глибоко заховані під бровами хитрі, насмішкуваті очі, на які час від часу набігала каламутна, наче в ящірки, плівка. Хорст ворушив пам'ять, намагаючись пригадати, звідки він знає цю фізіономію. Був певен, що десь уже зустрічався з цим крутолобим в'юнким чоловіком. Проте це було, очевидно, дуже давно, бо захаращена пізнішими враженнями і знайомствами пам'ять не давала відповіді. Хорст підійшов ближче і почав відверто розглядати обличчя білявого. Той відчув на собі погляд, засовався на стільці і глипнув на Хорста білими, безпігментними очима. На мить вони просиніли, ніби в них заворушилася згадка, але наступної хвилини їх знову вкрила каламутна плівка. Білявий перевів погляд на рулетку. Пущена круп'є кулька прокотилася по колу і вскочила в гніздо з цифрою 21.