— Бредлі, можна мені торкнутися вас?
— Ні. Будь ласка, іди геть. Якщо хоч трішки жалієш мене, іди.
— Бредлі, ви засмутили мене й тепер мусите дозволити виговоритися. Я теж хочу зрозуміти, ви й гадки не маєте…
— Я знаю, тобі огидно.
— Ви кажете, що не думаєте про мене. І насправді не думаєте!
— Що за клятий сморід! Що в цих коробках?
— Полуниця.
— Полуниця! — Запах юних ілюзій і гарячковитої скороминущої радості.
— Ви кажете, що кохаєте мене, але я навіть не цікавлю вас.
— Нєа. А тепер — на все добре. Прошу.
— Ви, вочевидь, не думаєте, що я можу відповісти взаємністю на вашу прихильність.
— Нєа. Що?
— Що я можу відповісти взаємністю на вашу прихильність.
— Не кажи дурниць, — сказав я. — Поводишся по-дитячому.
Біля наших ніг тинялися голуби, не певні, день зараз чи ніч. Я спостерігав за ними.
— Ваше кохання, мабуть, самий лише… як же це слово?.. соліпсизм, якщо ви навіть не уявляєте й не замислюєтеся, що відчуваю я.
— Так, — погодився я, — це соліпсизм. Мусить бути. Це гра, в яку я граю сам із собою.
— Тоді вам не варто було розповідати мені.
— Тут я поділяю твою думку.
— Але хіба ви не хочете знати, що я відчуваю?
— Я не збираюся збуджуватися через твої почуття, — повідомив я. — Ти дуже легковажна юна дівчина. Тебе тішить і бентежить те, що старший чоловік через тебе поводиться як дурень. Можливо, з тобою таке вперше, але, поза сумнівами, не востаннє. Звісно ж, тобі хочеться трішки розвідати ситуацію, прозондувати свої почуття, удати кілька емоцій. Мені це ні до чого. Я, безумовно, розумію: щоб відкинути все це — як тобі варто зробити, — потрібно бути значно старшою, розсудливішою й холоднокровнішою, ніж ти. Отже, ти так само, як я, не можеш учинити, як варто. Дуже шкода. А тепер забираймося від цієї бісової полуниці. Я йду додому.
Я рушив геть, але цього разу значно повільніше. Джуліан ішла поруч зі мною. Ми повернули на Генрієтта-стрит. Я почувався жахливо збудженим, але вирішив не показувати цього. А ще я відчував, що наважився чи дозволив наважитися на крок, який може виявитися фатальним. Протестував, що не розмовлятиму про кохання, а насправді говорив лише про нього й ні про що інше. І це дало мені глибоке гіркувато-солодке задоволення. Ця дискусія, ця суперечка, ця боротьба почалася і могла тривати та тривати й перетворитися для мене на згубну звичку. Якщо вона хотіла розмовляти про це, хіба міг я знайти в собі сили, щоб відмовитися? Я був би найщасливішою людиною, якби міг померти від цієї розмови. Я з потрясінням збагнув, наскільки це обговорення за двадцять хвилин посилило й ускладнило моє кохання до неї. Раніше моє почуття було велетенським, але йому бракувало деталей. Тепер тут з’явилися печери, з’явилися лабіринти. А незабаром… Складність зробить його сильнішим, глибшим і ще безнадійніше непоправним. Тепер я мав набагато більше матеріалу для роздумів, набагато більше, щоб живитися ним. О Господи!
— Бредлі, скільки вам років?
Це запитання заскочило мене геть зненацька, але я миттєво відповів:
— Сорок шість.
Важко пояснити, чому я збрехав. Частково це був лише гіркий жарт. Я так занурився в пророчі підрахунки шкоди, завданої цим вечором, обчислював, наскільки тепер посилиться біль утрати, ревнощів і розпачу, що питання про мій вік стало останньою краплею, останньою дрібкою солі на мою рану. Залишалося лише пожартувати. Хай там як, дівчина напевно знала мій вік. Проте в іншій частині мого мозку виникла думка: мені «насправді» не п’ятдесят вісім, бути такого не може. Я почуваюся молодим, маю молодечий вигляд. Негайний інстинкт підказав, що варто приховати правду. Взагалі я збирався сказати сорок вісім, а потім перескочив на сорок шість. Цей вік здавався обґрунтованим, прийнятним, правильним.
На мить Джуліан змовкла. Вона здавалася здивованою. Ми повернули до Бедфорд-стрит. Там вона озвалася:
— Ох, тоді ви трохи старший за мого батька. Я вважала вас молодшим.
Я безпомічно засміявся, тихо голосячи про себе; як кумедно це було, яке витончене божевілля. Звісно ж, молодь не зважає на вік, не усвідомлює різницю в часі. Усі, кому за тридцять, здаються їм більш-менш однаковими. А я носив облудну моложаву маску. Ой, смішно смішно смішно.
— Бредлі, не смійтеся так жахливо, що ж таке? Будь ласка, зупинімося й поговорімо, я мушу як слід поговорити з вами сьогодні.