Щиро ваш,
Бредлі Пірсон.
Р. S. Мушу додати, що сьогодні я залишаю Лондон, а завтра — Англію. Якийсь час перебуватиму за кордоном, а можливо, навіть оселюся там.
Закінчивши цього листа, я не лише спітнів. Я тремтів і захекався, серце скажено гупало. Яке почуття так оволоділо мною? Страх? Ненависть? Цікаво, як ми подекуди не можемо назвати почуття, від якого страждаємо. Іноді це неважливо, а подекуди — важливо надзвичайно.
Я глипнув на годинника й виявив, що, пишучи останнього листа, змарнував чимало часу. Вже було запізно, щоб устигнути на вранішній потяг. Хай там як, поїзд по обіді, безперечно, зручніший. Скільки жахливих тривог через ці поїзди. Вони втілення можливості нашої цілковитої та остаточної поразки. До того ж вони брудні, галасливі, напхом напхані незнайомцями та вчать нас, які мерзенні несподіванки готує життя: балакучих супутників і гіпотетичних дітей.
Я перечитав листа до Крістіан і замислився. Написав його під тиском нагальної потреби самовираження чи самозахисту, магії охоронних рухів, яку я вбачаю, як уже казав, у листах, коли пишу їх. Проте лист (а я часом, на превеликий для себе жаль, це забував) — це не лише засіб самовираження; це твердження, підказка, вмовляння й наказ, і варто об’єктивно оцінювати його цілковиту дієвість у цьому плані. Яке враження справить мій лист на Крістіан? Тепер здавалося, що ефект від нього буде протилежним бажаному. Це послання зі згадкою «неприємних сцен» надихне її: між рядками моя колишня дружина побачить те, чого там немає. Одразу примчить сюди на таксі. До того ж у листі й справді було чимало суперечностей. Якщо я оселюся за кордоном, навіщо надсилаю його? Імовірно, ефективніше було б обмежитися запискою з одним реченням: «Не контактуйте зі мною». Або взагалі не писати нічого? Проблема була в тому, що тепер я так переймався через Крістіан і почувався якимсь аморальним через зв’язок із нею, що постала психологічна потреба надіслати їй офіційного листа, наче здійснити обряд вигнання нечистої сили. Щоб убити час, я надписав конверт: наша стара адреса. Звичайно, ми придбали помешкання на її ім’я. Чудова інвестиція.
Я вирішив, що надішлю листа Френсісові, а тоді подумаю, чи адресувати щось і що саме Крістіан. Також я дійшов думки, що треба вийти з будинку й дістатися до вокзалу, а там можна буде спокійно дочекатися пообіднього потяга й пообідати. Чудово, що я вже точно проґавив уранішній поїзд. Часом я прибував на вокзал так рано, що ще встигав останньої миті заскочити до попереднього потяга, і досвід цей був неприємний. Запхавши листа, адресованого Крістіан, до кишені пальта, я наштовхнувся пальцями на відгук на Арнольдів роман. Ось і ще одна невирішена проблема. Хоча я й міг утриматися й не оприлюднювати його, — я знав, що мені нестерпно хочеться це вчинити. Чому? Так, мені варто поїхати геть і добряче все обмізкувати.
Валізи чекали на мене в передпокої, де я залишив їх учора. Я вдягнув плащ і зазирнув до ванної кімнати. Вона була з тих, де, хай скільки прибирай, усе здаватиметься так само огидним. На вмивальнику й у ванні лежали різнокольорові змилки, і зазвичай я не міг набратися духу й викинути їх. Але раптом, зібравшись у кулак, я схопив їх усі та жбурнув до унітаза. І ось, коли я стояв там, сп’янілий від успіху, хтось натиснув на дверний дзвінок і довго не відпускав його.
Тут я мушу повідомити вам дещо про мою сестру Прісциллу, яка ось-ось з’явиться на сцені.
Прісцилла на шість років молодша за мене. Вона рано кинула навчання, і так само вчинив я. Сам я став освіченою й вихованою людиною лише завдяки власним зусиллям, ентузіазму й талантам. Прісцилла не мала ані ентузіазму, ані талантів та ще й не доклала ніяких зусиль. Наша мати, на яку сестра страшенно походила, розбестила її. Мені здається, що жінки — можливо, несвідомо — передають своїм донькам глибоке почуття незадоволення життям. Хоча моя мати жила в досить щасливому шлюбі, вона повсякчас скаржилася на цілий світ. Можливо, це невдоволення народилося чи принаймні посилювалося через відчуття, що вона вийшла заміж за людину, «нижчу» за себе, хоча йдеться тут не зовсім про соціальний статус. Моя мама була «красуня», тож за нею упадало чимало залицяльників. Підозрюю, що пізніше, постарішавши за прилавком, вона замислювалася, що, якби розіграла свої карти інакше, партія б завершилася значно більше на її користь. Хоча Прісцилла уклала вигіднішу угоду із соціального й фінансового погляду, вона жила за якоюсь схожою схемою. Сестра була гарненька дівчина, хоча й не така красуня, як мама, і мала успіх у колі нахабних жовтодзьобих малоосвічених юнаків, зі спілкування з якими складалося її «суспільне життя». Проте Прісцилла, під’юджувана матір’ю, була амбітною й не квапилася зупинятися на комусь із цих непоказних кандидатів.