Кімната майже не змінилася. Вона втілювала й повертала до життя колишнього мене, мій молодший і несформований смак: плетені меблі, гаптовані вовною подушки, нечіткі літографії, порцеляна ручної роботи з багряним лиском, виткані вручну строкаті рожево-лілові завіси, солом’яні килимки на підлозі. Спокійна й цілком позбавлена життя обстановка. Я створив цю кімнату чимало років тому. Тут я плакав. Тут я кричав.
— Розслабся, Бреде. Ти просто зустрівся з давнім другом, хіба не так? У листі ти здавався збудженим. Немає чим перейматися. Як Прісцилла?
— Усе гаразд.
— Твоя мама досі жива?
— Ні.
— Заспокойся, чоловіче. Я й забула, що ти прямий як жердина. Здається, ти трохи схуд. Я рада тебе бачити! Волосся трохи порідшало, але не сиве, чи не так, я не бачу? Ти завжди був трохи схожий на Дон Кіхота. Маєш непоганий вигляд. Я думала: що, як ти став незграбним лисим стариганом? А як я тобі здаюся? Боже, скільки збігло води, хіба ні?
— Так.
— Випий, хіба ти не хочеш? Це трохи розв’яже тобі язика. Знаєш, я справді рада тебе бачити! Ще на кораблі уявляла, як ми зустрінемося. Але підозрюю, що це я лише тепер рада бачити геть усе, сп’яніла від цілого світу: усе таке яскраве та прекрасне. Ти знаєш, що я пройшла курс дзен-буддизму? Гадаю, я досягла просвітлення: усе навколо таке чудове. Я вже думала, що старий бідолашний Еванс ніколи не завершить свій відхід, і щодня молилася, щоб він помер; він страшенно хворів. А тепер я прокидаюся щоранку, згадую, що це сталося насправді, знову заплющую очі й почуваюся на сьомому небі від щастя. Це не дуже святенницька поведінка, але таке життя, а принаймні в моєму віці вже можна собі дозволити бути щирою. Ти шокований, я огидно поводжуся? Так, я точно рада тебе бачити, я гадаю, це весело. Господи, я весь час хочу сміятися, хіба це не дивно?
Її вульгарні манери були чимось новим і мали, як мені здалося, заокеанське походження, хоча раніше я уявляв її життя в Америці дуже благопристойним. Своїм тілом й очима вона користувалася по-старому, але впевненіше, наче колишню Крістіан поглинула радісна та іронічна особистість старшої й елегантнішої жінки. Літня жінка фліртує з обізнаністю та самовладанням, тож її атаки значно смертоносніші, ніж сліпа стрімкість молодої. А тут сиділа жінка, для якої існувати означало фліртувати. Тепер важко було описати її «атаки», так вони вкоренилися в її існування, але в легких похитуваннях тіла, нахилі голови, пострілах очима, тремтінні уст постійно відчувався натиск. Вислів «пускати бісики» був би занадто грубий, щоб описати те, як вона вабила. Враження було таке, наче спостерігаєш за атлетом чи танцюристом, чия статура помітна навіть тоді, коли він, здавалося б, відпочиває. Її тіло вабило й заохочувало, та водночас повнилося глузування, видатного самоглузування. У юності її кокетство завжди було манірним, відрізнялося мимовільною легковажністю. Тепер усе це зникло. Крістіан віртуозно оволоділа своїм інструментом. Можливо, їй допоміг дзен-буддизм.
Я дивився на неї й відчував давній страх, що мене неправильно зрозуміють, а це було рівнозначним навалі, окупації моїх власних думок. Я спробував не відводити очей від колишньої дружини й залишатися холоднокровним, опанувати свій голос і віднайти спокійний і впевнений тон. Тоді сказав:
— Я погодився побачитися з тобою лише через побоювання, що ти набридатимеш, поки я цього не зроблю. Те, що я написав тобі в листі, — правда. Він не був «збудженим», він лише констатував факти. Я не хочу й не миритимуся з жодним поновленням нашого знайомства. А тепер, коли ти задовольнила свою цікавість, подивившись на мене та вдосталь нареготавшись, зрозумій, будь ласка, що я більше не хочу про тебе чути. Кажу це про всяк випадок, якщо раптом ти вирішиш, що було б «весело» переслідувати мене. Я буду надзвичайно вдячний, якщо ти триматимешся подалі від мене й моїх друзів.
— Ох, годі тобі, Бредлі, хіба ти хазяїн своїх друзів? Ти що, уже ревнуєш?
Насмішка Крістіан повернула до життя минуле, її нестримну рішучість хапатися за кожну перевагу, не гребувати нічим, аби останнє слово було за нею. Я відчув, як розчервонівся від злості й напруги. Не варто було мені встрявати в суперечку із цією жінкою. Я вирішив повторити свою думку й піти.
— Будь ласка, дай мені спокій. Ти мені не подобаєшся, і я не хочу тебе бачити. То чому я мушу це робити? Я знесилений від думки, що ти повернулася до Лондона. Будь люб’язна, від цієї миті дай мені цілковитий спокій.