— Це не змова, Бредлі, не дивіться так.
— Він страшенно гнівається на нас.
— Він думає, що ви тримаєте Прісциллу в заручниках!
— Так я й узяла Прісциллу в заручниці.
— Що з тобою сталося? Прісцилла жахливо засмутилася.
— Я проґавив потяг. Мені дуже шкода.
— А чому ви його проґавили?
— Чому ти не зателефонував?
— Він здається винним! Дивись, Прісцилло, який винний у нього вигляд!
— Будь ласка, помовчте всі. Прісцилла намагається щось сказати.
— Бредлі, не гнівайтеся.
— Тиша! Слово Прісциллі!
— Ти забрав мої речі?
— Сядь, Бреде, ти маєш жахливий вигляд.
— Перепрошую, я спізнився на поїзд.
— Усе буде гаразд.
— Я телефонував.
— Ти забрав мої речі?
— Прісцилло, дорогенька, не нервуйся так.
— Боюся, мені не вдалося забрати твої речі.
— Ох, я так і знала, що нічого не вийде, я знала, знала, я ж казала тобі.
— Бредлі, що там сталося?
— Там був Роджер. Ми трохи побалакали.
— Побалакали!
— Тепер ти на його боці.
— Чоловіки завжди грають в одну дудку, люба.
— Я не на його боці. Чи ти хотіла, щоб я з ним бився?
— Войовничий Бред Хуліган!
— Ти говорив із ним про мене?
— Ще б пак!
— Тепер вони поділяють думку, що жінки — пекельне кодло.
— Ну, так і є!
— Він нещасний?
— Так.
— Увесь будинок брудний та огидний?
— Так.
— А що з моїми речами?
— Він обіцяв надіслати їх.
— Але хіба ти нічого не приніс, жодної дрібнички?
— Він сказав, що спакує все.
— Ти наголосив особливо на прикрасах і норці?
— Він усе надішле.
— Але ти наголосив?
— Усе гаразд, усе буде гаразд.
— Та ж наголосив!
— Він їх не надішле, кажу тобі, не надішле…
— Прісцилло, чи не могла б ти, будь ласка, вдягнутися?
— Він ніколи не надішле моїх речей, не надішле, не надішле, я точно знаю, не надішле, я більше ніколи не побачу їх, навіки-віків!
— Я почекаю на тебе внизу, і ми разом поїдемо додому.
— Ці прикраси — усе, що в мене було.
— Ох, але Прісцилла збиралася залишитися тут, зі мною.
— Ти їх шукав, ти бачив їх?
— Прісцилло, вставай і вдягайся!
— Люба, хіба ти не збиралася залишитися тут, зі мною?
— Бредлі, ви не можете так із нею розмовляти.
— Бреде, будь розсудливим. Їй потрібен медичний догляд, допомога психіатра, я збираюся найняти медсестру…
— Заради Бога, їй не потрібна медсестра.
— Знаєте, Бредлі, ви не з тих, хто доглядає за хворими.
— Прісцилло…
— Зрештою, згадайте, що сталося вчора.
— Гадаю, мені час іти, — сказала Рейчел, яка досі не озвалася жодним словом, а надалі непевно всміхалася власним таємничим думкам.
— Ох, прошу, не йдіть.
— Чи не зарано зараз для випивки?
— Я не віддам вам своєї сестри! Не хочу, щоб її жаліли й ставилися до неї зверхньо!
— Ніхто її не жаліє!
— Я жалію, — втрутився Френсіс.
— А ти взагалі заткай пельку, щоб тебе тут не було через три хвилини! Приїде справжній лікар, і я не хочу, щоб ти тут стовбичив.