— Ні, я не взуватиму їх, сьогодні занадто спекотно, — пояснила вона дівчині-продавчині. — Бредлі, ви просто янгол. Можна мені незабаром прийти до вас? Поговоримо про Шекспіра. Я майже весь час вільна… Понеділок, вівторок… Як щодо вівторка об одинадцятій у вас? Чи коли вам зручніше?
— Гаразд, гаразд.
— І ми серйозно поговоримо й детально розглянемо текст?
— Так-так.
— Ох, я така щаслива мати ці чобітки.
Коли ми прощалися біля вокзалу, я, зазирнувши в її світло-сині очі, не зміг змусити себе затьмарити дівочу радість проханням про брехню, хоча й уже вигадав якусь досить майстерну небилицю.
Уже значно пізніше я згадав, що вона так і пішла в моїх шкарпетках.
Так чи інакше виявилося, що вже полудень. Повертаючись у східному напрямку додому, я прийшов до тями й уже шкодував про свою шляхетну відмову від спроби змусити Джуліан мовчати. Через якесь сміховинне почуття власної гідності я не вжив найпотрібніших застережних заходів. Коли Джуліан вибовкає про нашу зустріч, що вигадає Арнольд, що придумає Рейчел, у чому вона зізнається? Марно намагаючись зосередитись на цій проблемі, я сповнився збудженим відчуттям провини, яке не надто відрізнялося від сексуального бажання. Джуліан уже, мабуть, удома. Що там сталося? Імовірно, нічого. Я відчув гостру потребу негайно зателефонувати Рейчел, але знав, що це не мало сенсу. «Дізнатися найгірше» можна було трохи пізніше.
Коли я пішов із Шарлотта-стрит, було приблизно пів на десяту. А зараз, відчувши раптом хворобливу тривогу щодо Прісцилли, я забіг до квартири й одразу зрозумів, що сталося щось дивне. Двері Прісциллиної кімнати були широко розчахнуті. Я забіг туди. Сестра зникла. На ліжку лежала Крістіан і читала детектив.
— Де Прісцилла?
— Не сердься, Бреде, вона знову в мене.
Крістіан скинула черевики, які тепер лежали на ліжку, і граціозно схрестила свої підтягнуті шовково-перлинні ноги. Ноги ніколи не старішають.
— Хто тобі дозволив утручатися?
— Я не втручалася, просто захотіла навідати її, а вона була така заплакана та пригнічена, сказала, що ти збираєшся поїхати геть і покинути її тут, тому я запропонувала: «Чому б не повернутися до мене?» Прісцилла погодилася, і я відправила їх із Френсісом на таксі.
— Моя сестра — не м’ячик для пінг-понгу.
— Не сердься, Бреде. Тепер ти можеш їхати собі з чистою совістю.
— Я не хочу нікуди їхати.
— Ну, Прісцилла гадала, що хочеш.
— Я просто зараз поїду й привезу її назад.
— Бреде, не будь дурником. Їй значно краще в Ноттінґ-Гілл. І я вже запросила лікаря оглянути її по обіді. Дай сестрі трохи спокою.
— Арнольд приходив до тебе сьогодні вранці?
— Він приходив, щоб побачитися зі мною. Чому ти так багатозначно кажеш «приходив до тебе»? Він дуже засмучений твоїм уїдливим відгуком. Навіщо ти надіслав його йому? Навіщо завдавати людям болю? Тобі б не сподобалося, якби хтось учинив так із тобою.
— І він прибіг поплакати в тебе на плечі?
— Ні. Він приходив обговорити діловий проект.
— Діловий?
— Так. Ми плануємо спільний бізнес. У мене є чимало вільних грошей і в нього теж. В Іллінойсі я не весь час стирчала в Жіночому клубі. Я допомагала Евансові керувати справами. А наприкінці я просто опікувалася всім його бізнесом. І тут я теж не збираюся гаяти часу. Хочу працювати із жіночою білизною, і Арнольд теж у справі.
— Чому ти ніколи не казала мені, що єврейка?
— Якби тебе це цікавило, ти б сам дізнався.
— То ви збираєтеся разом заробляти гроші. Тобі не спадало на думку поцікавитися, як почуватиметься Рейчел?
— Я не впадаю за Арнольдом. І хотілося б зауважити, що не тобі критикувати людей, які за кимось упадають.
— На що ти натякаєш?
— Хіба ти не впадаєш за Рейчел?
— Чому ти так вирішила?
— Рейчел сказала Арнольдові, що впадав.
— Рейчел сказала Арнольдові, що я впадав за нею?
— Так. Вони добряче нареготалися.
— Ти брешеш, — кинув я й вийшов із кімнати. Крістіан погукала мені навздогін:
— Бреде, прошу, залишімося друзями.