Я підійшов до вхідних дверей із наміром поїхати й забрати Прісциллу та ще нагальнішою потребою втекти від Крістіан, коли пролунав дзвінок. Я одразу відчинив двері й побачив Арнольда.
Він розплився в добре підготованій усмішці — іронічній, сповненій каяття й провини.
— Ваша ділова партнерка тут, — повідомив я.
— То вона розповіла вам.
— Так. Ви працюєте із жіночою білизною. Заходьте.
— Привіт, любий, — проспівала позаду мене Крістіан, вітаючи Арнольда.
Вони промаршували до вітальні, куди, хвилинку поміркувавши, вирушив і я. Крістіан взувала черевики. Убрана вона була в чарівну бавовняну сукню напрочуд яскравого відтінку зеленого. Звісно ж, тепер я бачив, що вона єврейка: розумний вигнутий рот, лукавий заокруглений ніс, примружені зміїні очі. Вона була такою ж чарівною, як її сукня, — царицею Ізраїльською.
— Ви знали, що вона єврейка? — поцікавився я в Арнольда.
— Хто? Крістіан? Звичайно. З першої зустрічі.
— Як ви дізналися?
— Запитав.
— Бред думає, що в нас роман, — утрутилася Крістіан.
— Послухайте, — наполягав Арнольд, — між нами з Крістіан немає нічого, окрім дружби. Ви ж чули про «дружбу», чи не так?
— Її не існує між чоловіком і жінкою, — сказав я. Щойно з несподіваною чіткістю я зрозумів це напевне.
— Існує, якщо вони обидва достатньо розумні, — заперечила Крістіан.
— Одружені люди не можуть заводити друзів, — не вгавав я. — До такого вдаються тільки зрадники.
— Не турбуйтеся про Рейчел, — сказав Арнольд.
— Але я турбуюся, як не дивно. Я дуже занепокоївся того дня, коли побачив, який синець ви поставили їй під оком.
— Не ставив я їй жодного синця. Це сталося випадково. Я ж вам пояснював.
— Перш ніж ми поведемо далі, — запропонував я, — чи не могли б ви, якщо ваша ласка, попросити вашу ділову партнерку, яка щойно вдруге викрала мою сестру, піти геть?
— Я піду, — погодилася Крістіан, — але дозвольте спочатку дещо сказати. Оце так, мені справді шкода, що все так сталося. Але, чесно кажучи, Бреде, ти живеш у світі фантазій. Я була надзвичайно емоційно неврівноваженою, коли повернулася до Лондона, і одразу пішла до тебе. Декому б це полестило. Може, мені й за п’ятдесят, але не варто ставити на мені хрест. На кораблі я дістала три пропозиції руки і серця від людей, які не знали, що я заможна. Та й узагалі, що поганого в тому, щоб бути заможним? Це приваблива риса. Заможні люди приємніші й менш нервові. Я — вигідна партія. Але я прийшла до тебе. І сталося так, що зустріла Арнольда, ми балакали, і він ставив безліч запитань, він цікавився мною. Саме так люди стають друзями, і ми потоваришували. Ми не закрутили роман. Та й чому мали б учинити це? Ми занадто інтелігентні. Я не маленька дівчинка в короткій спідничці і не шукаю пригод. Я — з біса розумна жінка, яка хоче прожити решту життя із задоволенням, справжнім задоволенням і щастям, а не в безладних емоціях. Гадаю, я вже вивчила свою мотивацію. Там, в Іллінойсі, я роками аналізувала все. Я хочу дружити з чоловіками. Хочу допомагати людям. Тобі відомо, що, допомагаючи людям, можна стати щасливим? А ще я допитлива. Я хочу знати багатьох людей і розуміти, що змушує їх жити. Я не збираюся встрявати ні в які жалюгідні драми за лаштунками. Житиму щиро. У нас із Арнольдом усе щиро. Ти просто не розумієш. Я хочу, щоб ми з тобою були друзями, Бреде. Хочу, щоб дружбою ми спокутували минуле, щоб це була спокутна любов…
Я застогнав.
— Не глузуй із мене, я ж намагаюся щось сказати й сама знаю, що здаюся сміховинною…
— Аж ніяк.
— Жінки мого віку весь час видаються клятими дурепами, коли намагаються бути серйозними, а що нам немає чого втрачати, ми можемо також бути мудрішими. А що ми жінки, то наше завдання — допомагати людям, ділитися зі світом дрібкою тепла й турботи. Я не намагаюся впіймати тебе, чи загнати в глухий кут, чи ще щось таке, просто хочу, щоб ми знову познайомилися і, можливо, сподобалися одне одному. Там, в Іллінойсі, я зазнала з біса багато страждань, віддалялася від бідолашного старого Еванса й згадувала, як сильно ти ображався та вважав, що я глузую з тебе, і, можливо, мав рацію, я не виправдовуюсь. Але тепер я стала мудрішою і, сподіваюся, кращою людиною. Чому б нам не зустрітися й не потеревенити про старі часи, про наш шлюб…
— …який, припускаю, ти вже обговорила з Арнольдом.
— Ну, чому б і ні, природно, що його це цікавило, і я не приховувала правди. Це не священна тема, чому б я не могла про неї поговорити. Гадаю, нам із тобою варто бути чесними одне з одним і виговоритися. Я знаю, що на мене це вплинуло б, як божа благодать. Скажи, ти звертався колись до психоаналітика?