Мене досі непокоїв стілець і її можливі спроби забрати книжку. Але не можна сказати, наче я не хотів розмовляти з Рейчел, навпаки — я насолоджувався цим спілкуванням.
— Гаразд, тоді сядьмо де-небудь.
— На Тоттенгем-Корт-роуд є де сісти, просто навпроти магазину «Гілз».
— Бредлі, я не збираюся сидіти на Тоттенгем-Корт-роуд і розглядати «Гілз». Хіба шинки ще не працюють?
Вони вже працювали. У роздумах я провів, мабуть, більше часу, ніж здавалося. Ми зайшли до якогось пабу.
Це було безлице сучасне приміщення, зіпсоване пивоварами: усе навколо зі світлого пластику (паби мають скидатися на темні нори), але сонячне світло й відчинені двері додавали йому якогось південного шарму. Спочатку ми навідалися до стійки, а потім сіли за вже мокрий від пива пластиковий столик. Рейчел замовила подвійне віскі та збиралася пити його нерозбавленим, а я для годиться взяв пивний лимонад. Ми дивилися одне на одного.
— Бредлі, ви таки маєте дивний вигляд.
— Ненормальний?
— Дуже гарний. Ви сьогодні жахливо привабливий. Навіть здаєтеся молодшим.
— Люба Рейчел! Я такий радий вас бачити. Розповідайте мені все. Поговорімо про Джуліан. Вона розумна дівчинка.
— Я рада, що ви так думаєте, але не впевнена, чи погоджуюся з вами. Я вдячна, що ви нарешті зацікавилися нею.
— Нарешті?
— Вона каже, що роками намагалася заволодіти вашою увагою. Я попереджала її, що ви, мабуть, і не помітите.
— Я робитиму для неї все, що в моїх силах. Знаєте, вона мені подобається. — Я навіжено засміявся.
— Вона така сама, як усі вони тепер: розсіяна й неуважна, робить, що їй заманеться, з усім сперечається. Обожнює батька та водночас постійно дражнить його. Сьогодні вранці сказала, що ви вважаєте його творчість «сентиментальною».
— Рейчел, я подумав, — заговорив я (насправді ж нічого не думав, це щойно з’явилося в моїй голові), — що був несправедливим щодо Арнольда. Я вже роками не читав жодної його книжки від початку до кінця. Мені варто перечитати їх усі, можливо, тепер вони здадуться мені зовсім інакшими. Вам подобаються Арнольдові романи, чи не так?
— Я його дружина. І абсолютно неосвічена жінка, як увесь час мені товкмачить моя донька. Але, послухайте, я не хочу про це говорити. Я хочу сказати… ну, перш за все, пробачте мені, що знову вам набридаю. Ви скоро вважатимете мене істеричкою з ідеєю фікс.
— Ніколи, дорога Рейчел! Я такий радий бачити вас. І сукня у вас розкішна! Ви маєте чарівний вигляд!
— Дякую. Ой, я така нещасна через усе, що сталося останніми днями. Розумію, що життя — це суцільний безлад, але раптово все стало ще заплутанішим, і я вже не можу із цим миритися. Знаєте, коли щось оселяється у вашій голові, а ви не можете позбутися одних і тих самих жалісливих думок. Саме тому я просто прийшла побачитися з вами. Арнольд поводиться так, наче це я винна, і, правду кажучи, я таки винна…
— Я теж винен, — заспокоїв я жінку, — але відчуваю, що все можна владнати. Немає сенсу ворогувати, якщо можна жити в мирі. Я прийду побачитися з Арнольдом, і ми матимемо тривалу бесіду…
— Заждіть, Бредлі. Ви що, сп’яніли від цього лимонаду? А ви ж його ще навіть не скуштували. Не бачу сенсу в тому, щоб усе урочисто обговорювати з Арнольдом. Чоловіки з такою помпою ставляться до налагодження стосунків та обговорення справ. Я не впевнена, що взагалі вважаю за потрібне, щоб ви найближчим часом бачилися з Арнольдом. Просто хотіла це сказати. Ви слухаєте мене, Бредлі?
— Так, моя найдорожча.
— Коли ми бачилися востаннє, ви казали дуже гарні та, напевно, дуже мудрі слова щодо дружби. Я розумію, що поводилася занадто грубо…
— Зовсім ні.
— А зараз я хочу сказати, що приймаю вашу дружбу та потребую її. Ще хотіла сказати… складно знайти слова… я почувалася б розбитою, якби дізналася, що ви вважаєте мене огидною підстаркуватою відьмою, яка намагається на зло чоловікові затягти когось до ліжка…
— Запевняю вас…
— Усе зовсім не так, Бредлі. Часом я відчуваю, що пояснюю недостатньо чітко. Я не просто шукала чоловіка, який утішив би мене після сімейної сварки…
— Ви чітко пояснили…
— Це могли бути тільки ви. Ми вже цілу вічність знаємо одне одного. Але я тільки нещодавно збагнула, як сильно ви мені насправді подобаєтесь. Ви — особлива людина в моєму житті. Я поважаю вас, захоплююся вами, покладаюся на вас і… ну, я люблю вас. Ось що я хотіла сказати.
— Рейчел, це так чудово. Ви покращили мені настрій на цілий день!
— Бредлі, побудьте хоч трохи серйозним.
— Я серйозний, люба моя. Я завжди відчував, що людям варто простіше любити одне одного. Чому б нам не втішати одне одного частіше? Ми весь час дратуємося та ображаємося заради самозахисту. Піднімімося вище за це, піднімімося вище та кохаймо вільно! Ось у чому суть. Я знаю, що в наших з Арнольдом стосунках…