― Ахмет-паша торги великі дає через п’ять днів, ― вступив у розмову здоровань, уперше роззявивши рота. Стало ясно, чого так заздрісно дивився на Розині зуби – в самого були грубуваті імплантати. ― На Бедестані рабинь буде продавати. А в нього традиція – рабинь в шовки вдягати. Навіть для продажу. А рабинь в нього зараз багато, мамою клянуся. Бачив – недавно цілу вантажівку пригнали. Годящий товар, самі красуні. Білявок багато, кажуть, на Порогах брали.
Данилові та Петру коштувало неймовірних зусиль втримати на обличчях байдужість. А синопець вів далі:
― Так що, думаю, сирець йому знадобиться. Можна весь вантаж скинути.
― От і добре, ― широко посміхнулася Роза, знов демонструючи зуби. Ще й узяла твердий, як камінь, солоний горішок і з хрумкотом розкусила. ― От і гаразд. Виходить, таки порішили? Можете мені знайти в Ахмет-паші дільця, шоб йому товар швиденько збути? І шоб з ним-таки про дещо домовитися. В Республіці, знаєте, теж є ділові люди, кому усамські товари цікаві. Особливо заборонені до імпорту. Ну, ви таки зрозуміли, еге ж? Якщо влаштуєте зустріч з таким дільцем, то таки ж можете і з інших справ свій гешефт мати. І в нас з вами таки буде хороший нахес10 без усякого макес.
Контрагенти подивилися один на одного. Потім товстун спитав:
― А який саме товарець цікавить?
― Ой, таки різний, хавере, різний, ― посміхнулася Роза. ― Скажімо, хутра діамантових собольків. Це ж такий цімес, шо ой.
― Діамантових собольків? ― задумливо протягнув мавполикий. ― Е, ні. Нереально. На такий товар лише сам паша угоди вкладає.
― Ой, ну ви як діти, ― Роза всміхнулася ще солодше. ― Мені ж невелику партію треба. Ой, таки не повірю, шо ніхто з Ахметових людей не робить свої гешефти. Ви, хавери11 , взагалі знаєте, скільки в Республіці, я вже не кажу про Ге-Ес12 , за натуральне соболькове хутро можна гелту13 взяти? Ой, так якщо мені хто ящик таких підкине, я за них аж мало не триста тисяч галактів порнусу матиму!
Недовіра на обличчях контрагентів змінилася жадібністю. Триста тисяч галактів!!! Десять процентів від трьохсот тисяч за просте посередництво – більш ніж смачна ціна. Товстун із бластером, мабуть, щоб конче розвіяти сумніви, спитав:
― А хто тобі взагалі на нас наводку дав?
― Ой, хавери, ви ж таки мені не вірите! – сплеснула руками Роза. ― Уляна Косата, Дамір бін Кемаль, Бєня Герцель – хіба ж мало?
Названі імена справили враження, і торговці вирішили:
― Годиться, ― сказав мавполикий. ― Домовилися, іншалла. Завтра ми тебе з потрібним чоловіком познайомимо. Але, розумієш, ханим, бакшиш треба.
― Скільки?
― Вай, та не бабосами. От якщо у вас бухло є республіканське… а ще краще – щоб і сало… Він таке любить. Ахмет-паша за Новим Шаріатом живе і всім своїм наказує. Тому в нього в маєтку жодної краплини бухла не дістати, от дехто і страждає.
― Таки нема питань. Бухло є. А сало – ой-вей, де ж єврейській жінці сало здобути?..
Подав голос Петро:
― Пані, в мене є.
Роза зраділа, бурхливо замахала руками:
― Ой, шо б я без такого гарного гоя, як ти, робила!!! Хавери, ― звернулася вона до контрагентів. ― Буде таки і бухло, і сало. І ви ж таки не підведіть.
― Клянуся бородою пророка! ― запевнив її товстун. ― Завтра о третій тут зустрічаємося.
Коли вони вийшли нарешті з бару, Данило заговорив:
― Ніколи б не подумав, тьотю Розо, що ти так умієш… і що з кримінальцями знайомства маєш.
Роза махнула рукою:
― Та ну тебе. В мене он брательник двоюрідний на Кафі живе. Хіба ж я могла, знаючи, шо треба сюди буде пертися, не попросити його познайомити з ким треба і взнати шо треба? І до того ж, де ти бачив єврея, який би не вмів торгуватися?
― Але ви торгувалися так, немов у вас і справді повні трюми шовку, ― захоплено сказав Петро. ― Я навіть трохи вірити почав.
Пілот лише всміхнулася.
21.
Трійця Розиних контрагентів не підвела: наступного дня о третій в тому самому ж барі вони на неї чекали.
― Пунктуально, ― схвально зазначив мавполикий, коли Роза присіла за їхній столик. Петро і Данило постали за її спиною, щосили вдаючи з себе тупих охоронців.
― Ну що, ханим. Домовилися ми з Ферхадом, зараз підемо. Що там з бакшишем?
― Хавери, ви мене таки ображаєте, ― Роза ляснула пальцями, і Данило мовчки вийняв з кишені комбезу пласку пляшку самогону з хлорели на шахтному грибі. Пляшку для важливої справи пожертвувала Пріська. Добровільно і навіть без заперечень. Петро показав шмат сала, запакований в прозору термоплівку. Товстун із бластером придивився й облизнувся:
― Вай, добре сальце. З прошарочками… сам би заточив. Чуєш, Розо, може, як шовк привезеш, прихопиш і для мене такого сальця, га? Візьму за хорошу ціну. А то на Кафі хер дістанеш, нутряне за справжнє видають, падлюки.