― Аби тільки цей гурман-порушувач Шаріату не спробував зжерти сало та випити бухло одразу, ― занепокоєно сказав Данило. Петро розсміявся:
― Та ні, зуба можу дати, він як наш голова, коли йому з внутрішніх планет привезуть пляшку хорошого вина та шмат рокфору – спочатку відріже ма-алесенький шматочок, наллє маленьку скляночку, скуштує, а потім у сейф заховає і ходитиме два дні, принюхуючись.
― Вірно, ― кивнула Роза. ― Ну а нам цього часу вистачить. Ну шо, летимо назад, ставимо маяки. На всю справу в нас п’ять днів максимум.
22.
Зворотній шлях зайняв усього лише годину, Данило виставив у навігаційній програмі половинну дозу «коктейлю Харона», і йшов через відкриті ним зони як ніж крізь масло. В кожній зоні «Мавка» залишала крихітний тимчасовий маячок, а її комп’ютер писав цільну трасу, без тупиків.
Данило поспішав. Надто багато несподіванок могли їм завадити. Раптом паша вирішить почати розпродавати рабинь поодинці, і на ринок поведе не всіх? Або… вирішить подарувати частину жінок своїм посіпакам? І Оксана, і Лєля, і Петрова Маруся були красунями не тільки за республіканськими уявленнями; до того ж всі троє мали дуже потрібні на Фронтирі професії. І ймовірність того, що вони надовго не затримаються в Ахмет-паші, була велика. Як і ймовірність того, що він вирішить залишити їх для себе… і використати. Про це Данило взагалі думати не хотів. А була ж ще ймовірність, що гурман Ферхад не витримає і накинеться на сало з самогоном одразу. Накинеться і помітить, що в корку – маячок, а в салі один з прошарочків – зовсім не м’ясо, а низькопроводящий гель із загусником і ароматизатором «Бекон солоний», в якому сховані нанороботи-«трояни». Втім, Ласло божився, що смак ідентичний натуральному, а нанороботи зможуть прийняти сигнал, активуватися і вибратися навіть зі шлунку чи взагалі з каналізації, аби були в радіусі дії маячка – тобто максимум в межах двоста метрів.
Але все одно, покладатися на те, що все буде як планувалося, не можна. І треба поспішати.
Нарешті, останній стрибок, і вони вже за межами Чорного Простору, в точці зустрічі з флотилією запорогів.
А от і самі запороги. Ледь Данило послав умовний сигнал, як з-за найближчого скопища астероїдів випливли маленькі спритні «чайки», які до того ховалися у верхньому гіпері. Їх невеличкі гравівітрила майже не давали відблиску, а маршеві двигуни для звичайного космосу були настільки малі, що військові радари і хедари помічали їх лише тоді, коли «чайки» підходили вже зовсім близько. Запороги майже не ходили у звичайному космосі, їхні «чайки» переміщувалися переважно у верхньому гіпері, де, на відміну від великих кораблів, могли миттєво розвинути велику швидкість.
На екрані «Мавки» з’явився Харитон Вовк:
― Вітаю. З чим повернулися?
― Траса готова, ― відповів Данило. ― Давайте канал, скину вашим навігаторам. Маяки є, але їх доведеться знищити, як будемо повертатися. В них підпис республіканської пошукової служби.
― Що ж ти не взяв у нас анонімних, хлопе? ― нахмурився Харитон.
― Я хотів, але вони не підходили до системи «Мавки», треба було перелаштовувати, а це багато часу…
― Гаразд, ― кивнув запорог. ― Знищимо. Трасу запишемо, й то хліб.
В розмову увійшла Килина:
― Та то фігня. Головне – ти взнав, де жінки?
― Так, ― відповів Данило. ― В Синопі-1, в маєтку Ахмет-паші. Їх тримають у нього в гаремі і готують до продажу… ― Данилові коштувало немалих зусиль сказати це спокійно. ― Ми змогли підкинути їм ваших роботів. Скільки треба буде часу на злам?
― Цим Фатьма займатиметься. Агов, Убийбатько, скільки часу тобі та твоїм друзякам на те треба?
― Подивимося, що там в них за штінт, ― відгукнулася Фатьма, не даючи ніякої конкретики. Втім, а яка могла бути конкретика там, де ти ще нічого не знаєш?
Зворотній шлях Данило пройшов взагалі на автопілоті, думав лише про те, скільки ж усяких випадковостей може їм завадити. Починаючи з того, що Ферхад щось запідозрить, і до найстрашнішого – що жінок там вже не буде.
23.
В простір Синопу-1 вийшли усі, але тільки «Мавка» та «Кровожерна Синиця» пішли на ходових до посадки. Інші зависли у верхньому гіпері, у небезпечній близькості до планети-гіганта. В таких місцях, де гравіполя божевільно вирували, це було ризиковано. Будь-кому, хто намагався залишатися у верхньому гіпері біля планети-гіганта, оточеної великою кількістю супутників, доводилося постійно балансувати на гравітаційних хвилях, щоб не вискочити або в звичайний космос, або в глибокий гіпер. В Республіці це навіть стало своєрідним спортом – гравісерфінгом. Але зараз була не боротьба за медалі, а серйозна і небезпечна справа. Данило лише на те і сподівався, що запороги – люди досвідчені і добре знають свою справу.