Сигнал «троянам» надіслали, коли «Мавка» і «Кровожерна Синиця», набита вщерть запорогами, сіли в порту. Митницю пройшли за хабар. Чиновник було поцікавився, нащо стільки народу, але йому тицьнули цілу купу документів, виданих на Кафі та інших планетах Конгресу Фронтиру, і сказали, що приїхали на відкриття великого розпродажу на Бедестані, а що так зарані, так щоб погуляти в Синопському порту. Митника це пояснення і хабар задовольнили цілком.
Ніхто в маєтку Ахмет-паші не помітив, як у холодильнику в кухні Ферхада-аги заворушилося сало. Як із нього, немов маленькі черв’ячки, полізли нанороботи-«трояни». Як вони швидко знайшли мережеві кабелі й вгризлися в них.
Фатьма повідомила, що зв’язок із домашньою мережею Ахметового маєтку встановлено і хакери починають проникнення.
«Мавка» і «Кровожерна Синиця» сіли в порту, подалі від куполу, там, де було менше всього кораблів. Із них вивалилися тридцять «десантників» з Вовком та Килиною на чолі. Килина вдягла звичайний робочий комбінезон і балаклаву-паранджу, ховаючи під нею свою голену голову з татуюваннями. Харитон сховав свої примітні чуб та кібер-око під арафаткою.
На «діло» пішли всі, крім Олекси – його залишили стерегти кораблі. Хотіли залишити і Пріську, але та вперлася: «Давно усамам дупу припалити хотіла, нах!»
Розійшлися, щоб не викликати ні в кого підозри. Пішли в портовий район, і, вдаючи, що безцільно вештаються вулицями, тихцем пробиралися ближче до Ахметового маєтку. Чекали даних від Фатьми.
Нарешті на візорі Данила з’явився план маєтку, і дуже докладний. Це значило, що, принаймні, доступ до внутрішньої мережі вже є. А значить, якщо ахметова служба безпеки не виявить втручання, то дуже скоро будуть і коди доступу.
Вовк і Килина прислали на термінали всіх «штурмовиків» наказ: «йдемо до службових шлюзів. На плані – А, Б, В. Заходити за сигналом!»
Через десять хвилин біля кожного з названих входів вже була група з десяти людей, хто в шоломах з насунутими на очі візорами, хто в арафатках, жінки – в балаклавах. Однією командував Харитон, другою – Килина, третьою – Данило. В Даниловій групі не було запорогів, тільки люди з команди Петра, сам Петро, Пріська і тьотя Роза.
У візорі з’явилося повідомлення від Фатьми: «коди отримано. Передаю ключі доступу. Часу – сорок хвилин максимум, їх штінт виявив втручання. Ми його блокуємо, але навряд чи це надовго. Так що ворушіться, іфритові діти!»
На комм-термінал Данила пішла інформація. Він кивнув Прісьці, і та підскочила до шлюзу, взялася колупати уніключом панель доступу. Треба було її зламати, щоб пішла пряма передача даних. Пріська бурмотіла собі під носа, але працювала швидко і спритно:
― Шо таке, ми не хочемо відкриваться, нах? А от я ща тебе… о, кул, добре! Кепе, готово!
Через п’ять секунд двері розчинилися, і одразу стало ясно, чому цей вхід ніким не охоронявся і взагалі людей довкола не було.
З відчинених дверей страшенно засмерділо.
― Тьху, та це ж сміттєвий шлюз, ― покрутив носом Петро. ― Яка гидота.
― Нічо, зате нах нікого нема, ― Пріська видлубала з кишені шматок термовати і запхала собі в носа два клаптика. Задоволенно хмикнула і пірнула у смердючу діру. За ній пішов Петро, потім тьотя Роза, яка невдоволено буркнула:
― Запороги, таки думаю, навмисне прикололися… інші, мабуть, через нормальні двері йдуть…
― Ага, як же ж, через нормальні, ― пхикнула в її навушнику Фатьма. ― В такі місця проходити треба дуже, дуже тихо. Так що гаразд заздрити. І тримайте план, як до гарему йти. І дивіться, тихцем, щоб вас не попалив ніхто! Менше галасу – більше зиску.
Останнім зайшов Данило і зачинив шлюз, але залишив «жучка» - щоб потім вийти назад, навіть якщо служба охорони зможе повернути собі керування внутрішньою мережею.
24.
Досі всі уявлення Оксани про гареми будувалися на альфабетанському серіалі «Полонянка султана». Республіка Альфабета, провідний член Ліги Вільних Планет, лежала за двісті парсек від Усамської Порти, тому про усамські реалії там знали рівно стільки, скільки усами взагалі показували публіці. Тобто майже нічого докладно. Так що Оксана навіть не здивувалася, коли виявилося, що «гарем» - це звичайні робочі та житлові приміщення, в яких туди-сюди бігають служниці в робочому одязі та ходять жінки більш високого статусу в шовкових яскравих абаях та халатах. Паранджу та нашийники в гаремі майже ніхто не носив. І євнухів не було видно. Взагалі чоловіків тут не було – полонянок після розвантаження корабля конвоювали міцні озброєні усамки в балаклавах. Тільки в двох випадках автори серіалу виявилися праві: килими та парфуми. Килими вкривали тут усі вільні поверхні, а парфумами смерділо аж до сліз.