Тут же подав голос і Ласло:
― Моя Софійка! І Яся!
Імпульсивний Тарас аж нервово підстрибнув:
― Ладочка!!! А щоб мені провалитися, це наші!!!
Його побажання збулося: труба затріщала, і диверсанти впали прямо в зал. Здійнявся неймовірний галас, який, однак, дуже швидко припинив Вовк, заволавши:
― Фатьмо, блокуй двері та зв’язок тут в біса!!! ― і стрельнув зі станера в найближчу охоронницю. Жінки загаласували ще гучніше, похапали кому що в руку прийшлося.
― Це свої! ― гукнув Тарас, піднімаючись та відкидаючи шмат гофрованої обшивки від вентиляційної труби.
― Ой, точно! Це ж мій Тарасик!! – скрикнула руда пухкенька жіночка. ― Тарасику!!! Ти за мною прийшов! – і вона почепилася чоловікові на шию. Поряд щасливий Ласло обіймав дружину та дочку. Вовк та двійко інших запорогів заспокоїли охоронниць станерами, і Вовк, показуючи на паралізованих тіток, гукнув:
― Жінки!!! Досить галасу, радіти рано! Нам ще звідси вийти треба. А цих – в’яжіть чим є, але спочатку роздягніть, хтось хай напне їхні лахи. І пошукайте якесь шмоття, щоб чоловікам замаскуватися.
Всі хутко взялися до справи. Дуже втішені таким поворотом долі білоскельки почали роздягати непритомних охоронниць, інші копалися в шафах, витягаючи звідти купу різноманітних абай та чачванів. Між тим Вовк зв’язався з іншими групами:
― Жінок знайшли. Сорок. Кого нема? Зараз з’ясуємо, ― він повернувся до полонянок:
― Агов, панянки, де ще три? Кого нема?
Руда Ладочка сплеснула руками:
― Оксани Чайки, Петрової Марусі та Лєлі Довбиш! Їх кудись окремо відвели… Якась стара бабця нас оглядала й наказала їх для якогось Рамсан-бея залишити.
― От зараза… ― буркотнув Вовк. ― Агов, Килино, ви там де?... Ясно. Данило, твоїх нема. Кажуть, окремо відвели. До Рамсан-бея. Хто? Та Ахметчин син це. Чекайте, зараз взнаємо, де.
І Вовк підійшов до однієї з охоронниць. Тітка була непритомна, але двійко копняків привели її до тями. Вовк тицьнув їй у носа дуло бластера і недобрим голосом запитав усамською:
― Покої Рамсан-бея де? На плані покажи! ― другою рукою він сунув їй в обличчя термінал. Усамка мовчала, і Вовк, люто крутячи кібер-оком, прошипів:
― Паша тебе, звісно, покарає… але це буде потім. А я тут, зараз, тебе підсмажу на гриль. Ну?!
― Синій сектор, А-5, - крізь зуби відповіла усамка. Вовк пригостив її розрядом зі станера і знову зв’язався з Данилом:
― Чув? Синій сектор, А-5. Килино! Я виведу жінок, ти йди до Данила. Команду розділи, мені половину. Собі залиш самих зарізяк, покої Ахметчиного синка брати будете.
Між тим жінки з команди Вовка перевдяглися в охоронниць, чоловіки напнули просторі довгі абаї та накинули на голови паранджі. Маскування було так собі, але «замилити око» цілком могло. Вовк вдягся у нікаб, який належав старій служниці, знайденій у підсобці. Бабця віддала нікаб добровільно:
― Бери, синку, виводь дівчат. Може, хоч комусь звідси вийти вдасться…
― Матінко, ходімо з нами? – запропонував Вовк. Стара похитала головою:
― Та ні, куди вже мені… лише заважатиму. Ідіть, хай вам Аллах помагає!
Пістрява компанія залишила відсік та пішла широкими коридорами. На щастя, охорона поки що не виявила ані зламу мережі, ані проникнення диверсантів – стіни були добре ізольовані і шум не пішов далі одного відсіку. І до того ж Вовк, чиє кібер-око було підключене до домової мережі та шпигунських роботів Фатьми, міг обирати ті коридори, де було якомога менше народу.
27.
В блоці управління, де сиділа за пультами охорона Ахметового маєтку, ніхто ні про що не підозрював. Фатьма про це спеціально потурбувалася: перед проникненням диверсійних груп у маєток вона зробила невелику зйомку приміщень, і тепер замість реального зображення з камер охорона бачила зациклений ролик. Звісно, довго таке крутити неможливо, рано чи пізно навіть найтупіший охоронець дотумкає, що тут щось не те. Тому при плануванні на всю операцію відвели не більше години. За цей час треба було увійти всередину, знайти полонянок і вивести за межі купола. Далі вступав у дію план Б – але лише в тому випадку, якщо не вийде добратися до кораблів без шуму.
А поки що Фатьма та її люди повністю контролювали мережу маєтку, не забуваючи водночас зливати собі базу даних Ахмет-паші. Запороги принесуть з палацу паші чималеньку здобич. І не лише матеріальну. Інформація коштує набагато дорожче за ті ж діаманти. До того ж самій Фатьмі давно вже кортіло як слід покопатися в базі даних синопського паші. І зараз вона, підключена до мережі напряму, через імплантати, із превеликим задоволенням спостерігала за бадьорим копіюванням файлів. А разом з тим – і як лізуть в мережу добірні, дбайливо прописані віруси.