Візит запорогів паші буде відлунюватися ще довго.
28.
З Килиною та її людьми група Данила зустрілася біля шлюзу, якій вів у покої Рамсан-бея. Там, де вони пройшли, лежали знепритомлені станерами жителі гарему, що трапилися їм на шляху.
― Ну, начебто галасу не наробили, ― Килина критично глянула на супутників Данила. ― Час тисне. Фатьма блокує покої Рамсана, але каже, щоб ми поспішали.
― То ж чому двері зачинені? ― Роза вказала на щільно замкнену шлюзову мембрану.
― Загальна блокада, не було часу виявляти власні коди всіх дверей, ― Килина придивилася до дверей і підняла бластер. Тут вперед висунулася Пріська:
― Нащо палити, нах. Набздімо лише. Ща відкрию!
Двома рухами уніключа вона зламала панель управління, тицьнула ключа туди і двері розійшлися. А на порозі стояв невисокий плечистий чоловічок в шовкових шароварах та довгій зеленій сорочці із золотим гаптуванням.
― Чого так довго, я вас п’ять хвилин тому викликав, ― усамською мовив він, явно ще не зрозумівши, що перед ним зовсім не слуги. Пріська відреагувала першою:
― Шо? Та пішов ти, нах! ― и тицьнула йому в живіт уніключа. Бахнув розряд, і чоловічок, хапаючи ротом повітря, осів на підлогу. Килина додала йому зі станера:
― А от і Рамсанка, собако. Тримай гостинця!
― Агов, дівки, ви тута? ― Пріська першою ввіпхалася в покої. Інші поспішили за нею, залишивши двох чоловік для охорони дверей.
Дівчата знайшлися в невеликій, але дуже розкішно обставленій кімнаті. Оксана, побачивши, хто саме з’явився, впустила з рук кальян, який тримала як палицю.
― Данило? ― не вірячи своїм очам, скрикнула вона. ― Але… як?
Данило обійняв її, притиснув до себе:
― Я прийшов би за тобою і в пекло, Оксаночко. Ці скоти тебе… нічого тобі не зробили?
― Не встигли, нас одразу для Рамсана відібрали, а він лише сьогодні повернувся… ― Оксана відлипла від Данила, подивилася на інших. Петро теж обіймався з Марусею, а поряд на плечі Рози плакала від щастя Лєля. Пріська та кілька запорогів діловито обшукували покої та пхали до кишень всіляку цінну дрібноту.
― Потім обійматися будете, ― Килина переглянула дані у візорі. ― Це ще півділа, ще вийти треба.
― Вийдемо без проблем, ― жорстко відповіла Роза. ― Головне – попереду Рамсана тягти, щоб усі бачили.
― Заручник? Розо, але ж це… тероризм! ― вжахнувся Данило. Килина лише пхикнула. Роза махнула рукою:
― Я тебе просю, який тероризм, коли ці піпідраси самі ще ті терористи? Коротше, хлопці та дівчата, в’яжіть цього козла міцніше, прихопимо з собою.
Килина ляснула Розу по плечу:
― Правильно, сестро. Із собаками по-людському не чинять. Ну що, то йдемо. Часу обмаль.
― Зачекайте, пождіть!!! ― із сусіднього приміщення висунулася Лейла. ― Візьміть мене з собою!
Друга служниця схопила її за туніку, потягла назад, крикнула перелякано:
― Ти що, впіймають – Шахріят нас у біореактор…
― А, яка різниця. Раз козі вмирати. Хоча б спробую. З цими шибайголовами, може, й вийде. А ти, Белло, як знаєш. Тільки, гадаю, тобі теж непереливки буде, якщо залишишся.
Белла вагалася недовго. Рішуче вивернула на килим шухлядки трюмо, обірвала золочений шнур від занавіски, підперезала туніку і почала пхати за пазуху прикраси, якими було набите трюмо. Лейла почала робити так само.
― Добре, дівки. Бачу, вам тут остогидло, ― всміхнулася Килина. ― Ну що, кишені всі натоптали? А тепер рушаймо. Бея міцніше тримайте, та високо, щоб звідусіль видно було.
Група рушила коридорами. Незважаючи на наявність зв’язаного заручника, Килина вирішила якомога довше зберігати тишу та непомітність.
Це їм майже вдалося. Майже…
Коли вони дісталися нарешті до входу в сміттезбірний тунель, прийшло повідомлення, що група Вовка з полонянками покинула головний купол Синопа-1. Фатьма підганяла – час виходив, штінт Ахметового маєтку вперто намагався пробити блокаду, і ці спроби от-от могла помітити служба безпеки, навіть за умови, що паша набрав туди самих клінічних ідіотів.
І, як воно завжди буває, везіння підкачало тої самої миті, коли здавалося, що все вже вийшло.
29.
Першою негаразд помітила Фатьма:
― Штінт обійшов блокаду!!! Рубай кінці!
І її підлеглі почали «рубати кінці» - тобто руйнувати ті ділянки домової мережі маєтку, які вони ще контролювали, і набивати їх вірусами та програмним сміттям. За простим принципом – наостанок напакостити і разом з тим створити супротивникові додатковий фактор перешкод. Сама Фатьма вирішила залишатися підключеною до останнього, хоча це й було пов’язане з ризиком. Але побороти спокусу подивитися, як візьмуться до роботи її віруси, не змогла.