Служба безпеки маєтку нарешті здогадалася, що вони в диспетчерській бачать зовсім не те, що відбувається насправді. Начальник охорони, Харум-ага, наказав перезавантажити камери. А тут і домовий штінт доповів про проникнення і спроби блокади мережі.
Камери перезавантажилися, і Харум-ага, побачивши, що відбувається, побуряковів, вирячив очі і закричав:
― Всіх, сучі діти, поперевішаю!!! Шкуру здеру!!! Хто прошльопав?!
Звісно, ніхто не зізнавався. Підлеглі мовчали, і на їхніх обличчях дуже явно читалося питання, над яким вони зараз лихоманково билися: «пристрелить зараз чи спочатку відправить нападників ловити?»
Харум-ага кричав, плювався і тупотів недовго. Та й часу не було – камери показували, що нападники вже біля виходу з куполу, ще трохи – й увійдуть в сміттєзбірний тунель, а там відшукати їх в безладі портових районів буде важко.
― Так, мерщій!!! Перехопити на виході зі смітника! Живцем наволоч брати!!!
― Пані доповісти? ― боязко пискнув хтось з підлеглих.
― Я тобі доповім, лайно ти собаче!!! А ну мерщій, узяв бластера і вперед! А то сам тебе пришмалю нахрін!!!
Підлеглих вимело з диспетчерської, залишилися тільки Харум і головний системник, який нервово стукотів у кишені чотками. Харум-ага повернувся до нього:
― А ти, дебіле, чого Аллаха непокоїш? Просрав напад, а тепер молишся? А ну швидко доповів, що там із мережею!!!
Системник нап’яв на голову нейрошолом. І майже одразу перелякано пробурмотів:
― О небо… вони зламали базу даних!
Харум-ага заревів, як поранений слон. І лише залишки прагматизму втримали його від того, щоб пристрелили системника на місці. Головним чином тому, що ще знадобиться.
30.
Група Килини та Данила лізла сміттєзбірним тунелем. Йшли досить повільно, бо ж тягли із собою награбоване та зв’язаного Рамсан-бея. І вже неподалік від виходу в навушнику Килини заговорила Фатьма. Килина миттю ж увімкнула «конференцію», щоб чули інші.
― Засідка. На виході. Також лізуть в тунель позаду вас.
― Скільки? – Килина подивилася на індикатор заряду свого бластера.
― Двадцять чоловік. Всі озброєні.
― Інші… вийшли? – Килина накинула на перев’язь ще один бластер і закріпила запасні батареї так, щоб у бою було швидше міняти.
― Вийшли. І ще… я більше не можу контролювати мережу, ми виходимо і все валимо. Будете на зв’язку, але без мапи. Переходимо до плану Б.
― Чи не рано? ― Килина жестами наказала своїм людям вишикуватися уздовж стін коридору, трьох поставила в ар’єргард.
― Саме час. Заблокуємо небо, ваша задача – пробитися.
Килина посміхнулася:
― Фатьмо… як гадаєш, наскільки паші дорогий його синочок?
У навушнику булькнуло сміхом:
― О, ви що, хлопнули Рамсанчика?
― Ще ні. Живий, собака. Із собою прихопили.
Фатьма непристойно заіржала. Відсміявшися, сказала, все ще давлячись сміхом:
― Шикарно! Добряча здобич. Тепер, гадаю, взагалі без проблем вийдете. Ну, давайте, вперед!
Пріська відчинила блок сміттєвого шлюзу і відскочила вбік.
Позаду вже чулося гупання черевиків ахметової охорони.
Килина правою рукою міцно ухопила Рамсана, запхала йому в рота гранату, вийняла чеку і наділа собі на пальця, гукнула:
― Егей, ви, козли усамські!!! В нас тутай Рамсан-бей. Дивіться, не підсмажте свого принця!
Позаду почулися матюки. Хтось стрільнув. Роза з коротким скриком осіла на підлогу. На її спині сходила димом та кров’ю досить погана рана. Данило та Петро підхопили Розу, один із запорогів зірвав з пояса міні-аптечку та кинув їм. Данило розгорнув пластир-гемостоп, Петро вгатив Розі шприц-тюбик з інгібітором, увівши її в штучну кому. Вони дуже швидко перев’язали рану, але якщо протягом півгодини не дістатися до лікаря… Розі кінець.
Килина закричала:
― Ви там що, довбанулися, чи як? Агов, Фатьмо, картинку цим козлам дай!!!
В кімнаті охорони Харум-ага знову завив вовком, коли Фатьма люб’язно надала йому картинку із шоломної камери якогось із запорогів: дуже зла Килина, зв’язаний Рамсан із гранатою в роті. Граната була активована, це Харум-ага одразу помітив.
Виматюкався страшно.
― Ну? Все побачили, падлюки? ― пролунав з динаміків голос Килини.
Цієї ж миті системник врешті підключив канал зовнішнього зв’язку, і у диспетчерську увірвався вереск начальника порту:
― Запороги!!! Харум-аго, запороги!!! Луплять метеоритами!
― Закрий хайло, ― гримнув Харум-ага. ― Які метеорити, ти здурів?
― Маленькі, ― проковтнувши вереск, доповів начальник порту. ― Згорають над поверхнею, у верхній тропосфері. Але ми нічого не можемо підняти!!!