Вона знала всі їхні запахи.
Імре Ловас, словацький реемігрант з Румунії, завжди пах бараниною — він держав семеро овець і барана. Від Грюнфельда за верству відгонило слив’янкою. Йованеску мав запах козлятини — для неї найприємніший з усіх інших. Ковачові вирощували кролів і, певно, ніколи не міняли їм підстилки. Ліза точно могла визначити, який з цих запахів кому належить, вони не вносили нічого нового в усі запахи, що оточували її.
До двадцяти чоловіків, що жили тут, у прикордонній смузі, Ліза звикла. І вже не звертала на них уваги.
— Певно, сьогодні вони не прийдуть купатись, — зітхнув провідник.
— Може, в них у кооперативі збори. І якби вони все ж прийшли…
Ліза тихенько писнула, випускаючи повітря носом.
— Це фальшива тривога. Я взагалі не розумію, що вона сьогодні виробляє. — Провідник виразно подивився на собаку. — Може, все, думає про свого чорного красеня?
— Але ж ти не знаєш, як далеко чує собака.
— Зате я відчуваю, як далеко вона чує.
— То ти зразковий провідник, — засміявся стрілець.
— Облиш. Коли б ти був провідником, ти б теж усе знав. Коротше кажучи, ми звикли до своїх собак, а вони до нас.
Стрілець сів зручніше. Він пригадав одну історію.
— Ти знаєш про випадок у затоці Дунаю, чув про нього?
— Я знаю багато різних випадків.
— Там у одного провідника була собачка, така як у тебе.
І от одного разу вона щось почула з острова на Дунаї. Були там самі сутінки, як сьогодні.
— Це давня історія.
— Всі історії про порушення кордону сьогодні вже давні. Ми тільки не знаємо, що буде завтра.
— До того ж це не наша турбота.
— Так той провідник знав свою собаку і знав, що вона даремно ніколи не хвилюється. Але ж він не міг знати, чи ніхто не помітив його з острова. Він потихеньку роздягся і поклав свою одежу так, що здавалося, наче він лежить на місці…
Стрілець замовк, враз забувши про все на світі, коли глянув на ставок.
Ліза знову повела вухом. Не здіймала тривоги, бо знала, що не сталося нічого небезпечного.
Берегом ішла молода жінка.
— Маня Кровлова, — прошепотів стрілець. — Чого це вона сьогодні сама? Завжди ж ходить з дівчатами.
Провідник мовчки стис його плече. Молода жінка дійшла до піщаного пляжу і подивилась на другий берег. Десь там — солдати. Вона не могла їх бачити — природне укриття під вільхою було надійне. І все ж знала, що вони тут. Про це говорив їй досвід. Усі дівчата добре знали про це.
Виходив місяць, але його закрила хмара. Коли ж місяць вийшов з-за хмари і заблищав у чистому небі, хлопці помітили, що Маня роздягається.
Провідник приставив до очей бінокль. І жінка, звичайно, помітила в синьому світлі вечора відблиск місяця на його скельцях.
— Лойзо! Вона роздягається зовсім! — видихнув стрілець і неспокійно завертівся.
Провідник опустився на ліве коліно. І навіть не помітив, як випустив поводок.
Кілька хмар пливло по небу, час від часу прикриваючи місяць.
Жінка помалу входила у воду. Провідник знав, хоч і не хотів знати, що все це вона робить обдумано, що в неї розрахований кожний рух. Молоді жінки голі не входять. у воду так повільно, якщо перед ними густий, темний, повний хлопців-прикордонників ліс. «А вона непогана», — вперто думав провідник. Ніщо досконале не може бути поганим.
Жінка вже зайшла у воду і попливла на середину ставка. Над водою було видно тільки її біляву голівку і кругловиде лице з м’якими рисами. Коли пливла назад, над водою показалася її спина і все тіло. Раптом жінка засміялася, повернулася до них і замахала рукою. Допливла до берега і почала виходити з води.
Обом солдатам разом не було й сорока років. У них вирувала гаряча кров.
— Це Маня Кровлова, — шепотів стрілець. — Я завтра ж попрошу звільнення. Хай йому чорт…
Ліза не звертала уваги на цих двох начебто й розумних людей. Вона раптом помітила, що коло її правої лапи між облізлими коренями вільхи сидить стара жаба. Відсунула лапу і бридливо одвернулась. В цю мить собака дуже скидалася на людину, що гидує жабами. З задоволенням Ліза перебралася б на інше місце — ця огидна, надута, хтозна на що здатна тварюка, не кліпаючи, дивилась на неї двома застиглими загадковими очима, в яких нізащо не можна було прочитати, що вона зробить наступної хвилини.
Але знала Ліза також, що не повинна переходити з місця на місце без поважної причини, бо її хазяїн може витлумачити по-своєму кожний її непередбачений рух, і тоді обидва прикордонники приготуються до бою. А потім, коли б з’ясувалося, що всьому причиною звичайнісінька жаба, її б покарали за те, що зчинила фальшиву тривогу.