Ліза чула різні запахи, звичні й незвичні. Незвичний запах линув з правого боку узлісся. Запах парфумів і пудри. Ліза повинна б звернути на нього увагу. Але вона думала про чорного нахабу, і її обов'язки не здавалися їй в ту мить такими важливими. Відчувала, що Вовк знову йде вздовж кордону і кличе її.
Знайомий запах ішов від розтоптаних рослин, з яких витікав сік. Виходячи з води, жінка зломила кілька комишевих стеблин, а серед них і лепеху.
— От і скінчилася казка, — через силу засміявся провідник.
Молода жінка одяглась і пішла в напрямі села..
— А ти пам’ятаєш випадок з Трудою? — запитав стрілець. Йому було важко говорити, язик наче присох до піднебіння.
— Щось я чув про нього.
— Тебе ще тоді не було на нашій заставі. Труда, друже, мій, — жінка з того берега, яка теж купалася голою в річці на кордоні. Хлопці були в захопленні, ти сам розумієш. Може, вона й чесна дівчина, цього ніхто не знає. Але, звичайно, вона знала, що наші через кордон спостерігають її. Одного разу Труда перейшла на наш бік і повісила на сучок сосни курку. Може, вона просто була доброю дівчиною і думала, що нашим тут нема чого їсти — їхня пропаганда весь час кричала, що в нас голод. З тою куркою вийшов потім сміх: молодший сержант доповів про цей випадок на заставу, а з застави повідомили в район, а з району — в Прагу. Так і вийшло, що навколо тої курки зібралися всі експерти з вибухових речовин. У них, певно, був навіть. лічильник Гейгера — вони все приставляли до тої курки якусь машинку. А потім виявилось, що це звичайнісінька курка.
— Я пам’ятаю інше, — похмуро мовив провідник. — Не було ніякої паніки, нічого не було. Просто лежав на кордоні забитий кабан. А коли наші хотіли його підняти, він вибухнув. І троє хлопців загинуло. Так що нічого дивного немає, друже. — Він. зітхнув. — Від них не можна сподіватися чогось доброго. Але це псує нерви.
— Ну, ми теж знаємо, що робити.
Ліза інстинктивно відчула, що там, на кордоні, щось трапилося. Їй здалося, наче почула вона оте нахабне «у-а-а-у!». Хвиля пристрасті і гордості наринула на неї. Вовк перескочив через кордон! Ліза чекала його.
Потім її серце заспокоїлось. Уже не було ні страху, ні думок про людей — лишилась тільки любовна пристрасть.
Було цілком ясно, що Вовк перескочив кордон і біжить сюди. Здалеку озивався до неї. З лісу, на цьому боці кордону, линув низький грудний жорстокий голос. Він не просив її, щоб ішла до нього, він вимагав.
Тепер Ліза й справді чула цей голос. І не сміла заперечувати. Прийшов її пан.
Ліза трохи відповзла назад. Поводок не тримав її. Відповзла ще трохи.
— Може й справді вона не знала про нас, — сказав провідник.
Стрілець іще вглядався в темряву за ставком.
— Махала ж нам…
Провідник мовчав. Ставок наполовину висох, від нього несло рибою. На цьому боці ріс очерет. За очеретом було баговиння, в якому гнило коріння латаття, лілій, лепехи та інших рослин на дні ставків. Тільки з того боку, звідки дівчина заходила у воду, був пісок.
Багно неприємно пахло, в ньому кишіли черви і личинки комарів. Певно, тут плодилися і ті великі зелені й сірі мухи, які кусають так, що не можна витримати.
Місяць був великий і круглий. Він сидів, наколений на верхівці сосни, і не хотів нікуди рушати. Але темні лілові хмари підганяли його. І він нарешті неохоче покинув свою сосну, на якій було йому так добре. Хмари підштовхували його знизу. В мінливе небо линули чорні крони дерев.
Провідник стиснув праву руку і відчув, що в ній нічого немає.
— Лізо! — тихо покликав він у темряву.
Ніхто не відповів йому. Нічого не розуміючи, він подивився в той бік, де лежав стрілець.
— Не знаєш, де вона? — спитав провідник з подивом.
— Хвилину тому лежала тут.
— Лізо! — різкіше гукнув провідник.
Знову ніхто не озвався.
— Ти що-небудь розумієш? — Він оглядався на всі боки. — Її нема. Ні, ти розумієш? Такого ще з нею не було.
Пепік перевернувся на спину, сів і спокійно почав оглядати все навколо.
— Немає, — погодився він. — Оце так штука!
Він подивився на фосфоруючі стрілки годинника.
— Машина прийде по нас на сто чотирнадцятий кілометр десь за півгодини.
— Лізо! — тихо гукав провідник у глибоку лісову темряву. Він добре вивчив собаку і знав, який у неї чудовий слух. Цей заклик вона могла почути і на тому кінці лісу.