Спочатку повідомлення були досить тривожні. Найгірше було те, що в лікарні не знайшлося крові тієї групи, яка була у Краткого, та якимсь чудом цьому вдалося зарадити. Допомогли з Будейовиць.
Тільки на ранок усі трохи заспокоїлись. У провідника Кучери був невеликий струс мозку від кулі, що відскочила йому в голову. Небезпека для життя Краткого. після переливання крові теж минула.
Ні солдатів, ні командирів не цікавила убита жінка. Для них це не була, звичайно, буденна подія, навпаки, на сьогодні це був надзвичайний випадок, але тут діяв загальновідомий принцип — хто проникне до прикордонної смуги з того чи іншого боку, повинен розраховувати на найгірше.
— Чудова вівчарка! — зітхнув інструктор, вдивляючись у силует на горі.
— Якби пощастило узяти цього пса живим! — приєднався до нього надпоручик Томічек.
— Дайте мені спокій! — вибухнув капітан. — Яка вам з того, товаришу надпоручик, буде користь, коли візьмете його живим? — в’їдливо спитав він. — Нам він не потрібен.
Капітан замислився і помалу почав заспокоюватись.
— А втім, давайте спробуємо. Хоч я в це не вірю. Мені ще ніколи не доводилося брати їхнього собаку живим. Вони не люблять людей і тікають від них. Зовсім інше виховання.
— Проте було вже чимало таких випадків, — заперечив надпоручик.
— Було. Але зі мною жодного.
Ветеринар-підполковник бачив, що назріває сварка. Він розумів: якщо вона вибухне, то причина її — недоспана ніч і напруження нервів. Він теж цієї ночі мало спав, хоч його мало цікавила убита. Ветеринар думав про собак, і це можна зрозуміти… З важким серцем він запропонував ліквідувати цього чужака, ліквідувати будь-що.
Дехто, правда, заперечував проти цієї пропозиції, адже Вовк був справжній красень, — та всі розуміли, що це найкращий вихід.
— Ніхто не знає, які хвороби він із собою приніс. Закладаюся, що за рік вони не зробили своїм собакам жодного щеплення. А там якраз лютує ящур. Досить якоїсь бацили на лапах…
Надпоручик не погоджувався.
— Але ж у нас тут не м’ясо-молочне, господарство! — роздратовано одрубав він.
— Якщо так піде далі, то незабаром тут буде м’ясо-молочне господарство, — усміхаючись, мовив капітан. — І це було б добре.
Батальйонний інструктор дивився на Вовка.
— Шкода пса, — похитав головою. Звичайно, він теж розумів, що проти рішення командира нічого не поробиш, що все це надто складні речі. Адже, крім усього, існували конвенції, за якими собаку-перебіжчика кордону, треба повернути… якщо його впіймають. І особливо, якщо впіймає військовослужбовець.
Ветеринар теж сказав — нічого не поробиш, лишається тільки ліквідація. І коли б навіть пощастило узяти цього красеня, цього диявола живим, все одно його не можна було б використати на прикордонній службі.
Навіть здалеку було добре видно, що це душитель і розбійник. Звір, що ненавидить людей.
— До того ж йому вже більше як чотири роки, — похмуро підкреслив ветеринар. — А в такому віці перевиховати дуже важко.
Цегляний будинок застави і сусідні дерев’яні бараки в цю мить сповнилися галасу, загриміли всіма можливими звуками.
Побудка!
Першим примчав захеканий «пампушка» Штенцл, солдат з меланхолійними очима, синіми, як літнє небо. Завжди ці очі — наївні, сині — з чогось дивувалися; людські очі знайдуть на світі щось гідне подиву. Кожна хвилина приносить нові несподіванки.
Штенцл важив щонайменше сто кілограмів, міг з’їсти в обід шістдесят кнедликів і подвійну порцію печені, а за годину знову хотів їсти. Він був по-своєму нещасливий — намагався, щоб усе було добре, до всього старанно готувався, а з ним завжди траплялися якісь нещастя.
Це ж у нього під час тренувань порвався ремінець на захисному костюмі саме в ту мить, коли на нього наскочив Принц, — добре, що в Принца того дня боліли зуби і не було ніякого бажання когось поколошкати.
Собаки його любили і тому нізащо не хотіли грати з ним у переслідуваного і переслідувача.
Сьогодні «пампушка» Штенцл одним з перших прибіг на вранішню перевірку. Свою незграбність він хотів надолужити старанністю. Йому було дуже прикро, що він не провідник, його завдання — лише дратувати собак.
Особливо дивним у відносинах між собаками і «пампушкою» Штенцлом було те, що тварини наче відчували, як він любить їх, і ніколи не скривдили б його. Жоден собака не сприймав серйозно його гру.
Нарешті зібралася вся застава.
— Собак! — наказав капітан.