Нагорі, на пагорбі, заторохтів мотоцикл.
Їм не треба було підводитись із-за столу і дивитись у вікно, вони й так знали, хто то їде сюди так рано.
— Він теж ніколи не виспиться, — пробурмотів капітан.
— Бо через тиждень почнеться атестація собак і провідників.
— Для цього не треба вставати о четвертій, а лягати о дванадцятій. У нього теж молода жінка.
— Але розумна жінка, яка усвідомлює, що вийшла заміж за солдата. Моя Данка теж знає про це, і тому в нас усе гаразд.
Мотоцикл спинився внизу біля застави. «Де лисиці скажуть «на добраніч», — не виходило з голови у капітана. — Хай би побачила, як живеться серед природи, їй би ніколи більше не захотілося до міста. Хоча б побачила, як лисиця вчить, лисенят ловити живих ворон…»
Він потягнувся і заплющив очі. Потім подивився на двері. Двері не відчинялися, мотоцикліст внизу, певно, лагодив щось у машині. «Власне, ти маєш рацію, Ота, вона просто не усвідомила, що йде заміж за солдата. Або їй просто сподобалась військова форма. І немає ніякого смислу заманювати її сюди. Вона б збожеволіла тут, у цій пустині, неодмінно збожеволіла б, хоч і Форстова, і Йорданова, і Кашпарова можуть тут жити. Але ж вона — дружина не для прикордонника».
По сходах затупотіли чоботи. Інструктор Стогончік увірвався в кімнату, похапцем привітався і зразу ж побіг до вікна.
— Товаришу прапорщик, — спокійно почав капітан.
— Я знаю, — зовсім не за статутом махнув рукою прапорщик. — Але… не гнівайтесь на мене. Чуєте?
Капітан підвівся і розчинив вікно навстіж. Надпоручик підняв голову й наставив вухо, щоб краще чути.
Вдалині почулося слабке: у-а-а-у!
— Це не наш пес, — зразу ж сказав надпоручик.
— Звичайно, не наш, — погодився Стогончік.
В кімнату вливалося свіже вологе повітря. Ліси, що з трьох боків оточували долину, стояли мовчазні й непорушні.
— Це схоже на нерви, — засміявся капітан, хоч сам цьому не вірив. Він глянув на годинник, потім у службовий розклад. — Зараз на кордоні Павлічек з Борзим. Борзий так не виє. Він хрипить. А зараз почнеться побудка.
Надпоручик заспокоївся.
— В районі застави не може бути чужого собаки. Наші б розірвали його.
— Якби він дався, — заперечив Стогончік. — А цей не дасться.
Здавалося, що й сонце зійде сьогодні передчасно. Схід був червоний, і цей червоний колір помалу переходив у світло-синій.
Капітан недовірливо дивився на пагорб проти вікна. Він наче помітив там якийсь рух.
— Це не нерви, — прошепотів батальйонний інструктор. — Нізащо б не повірив, що існує щось подібне. Ніякі посібники про це не пишуть, і ми тут не дуже любимо сентиментальні історійки з життя собак. Але тепер я знаю…
— Що?
— Існує собаче кохання. Ні, ви не смійтесь. Велике собаче кохання.
Надпоручик критично глянув на нього.
— Ти при своєму розумі?
Капітан узяв бінокль і почав вдивлятись у той пагорб.
В цю мить задзвонив телефон. Доповідав спостережний пост номер три.
— Доповідає єфрейтор Матеїчек. У вас не втік пес?
— Ні! — гаркнув на нього надпоручик. — Тільки ж не стріляйте у нього.
— Ясно! — відповів єфрейтор.
— У-а-а-у! — пролунало знову.
Капітан ніяк не міг об’єднати все це в одне ціле. В цю мить він почув зліва, де були розташовані приміщення для собак, гуркіт жерсті і висунувся у вікно.
Перший завив Принц. Люто і ненависно. До нього негайно приєднався Дракон. Решта собак, дуже схвильовані, стояли на задніх лапах, спираючись передніми на дротяну сітку.
Тихо, але настійливо заскиглила Ліза.
— Батько прийшов подивитись на своїх дітей. — Прапорщик радісно вдарив кашкетом об стіл. — А тепер нехай хто-небудь мені скаже, що вони не такі, як люди! Якби щось схоже мені розповіли, нізащо б не повірив. А вже ж вісімнадцять років працюю з собаками!
— Він її кличе! — дивувався капітан.
Надпоручик підвівся. Це занепокоїло його.
— Я знаю, що ви обоє хочете зробити, — заговорив він обурено. — Але я не згодний. Підполковник збожеволіє, якщо дізнається. З самого початку я казав, що цей пес нічого хорошого нам не принесе.
Інструктор роздратовано повернувся до нього.
— На жодній заставі немає таких чудових цуценят, як у нашої Лізи.
— Але жодна застава не має такої проблеми із своїми цуценятами, як ми! Теорія розведення породистих собак летить до чортової матері! Де ви візьмете для щенят посвідчення про походження? Як з контролюванням приплоду? А різні бланки, форми?
— Для мене важливіший один добрий пес, ніж сто найкращих посвідчень, — махнув рукою батальйонний інструктор.