Франек спробував поворушити пальцями лівої руки, про праву годі було й думати. Він не здавався. Сів і копнув ногою, цілячись собаці в живіт. Та не розрахував віддалі і впав на спину.
Вовк знову кинувся вперед. «Ну — кінець», — подумав Франек, надто паралізований, щоб боронитися здоровою лівою рукою. Він відчував уже дихання пса. Бачив його очі так близько біля своїх, що просто стулив повіки і…
Вовк укусив його. Але не за широке, брудне, набрякле кров’ю горло, а знову за литку.
Франек скулився, мов їжак, підставляючи Вовкові спину, та ніхто більше не нападав.
Лісоруб підхопився і кинувся бігти тепер уже просто на відчай душі. До застави.
14
Капітан Гаєк телефонував по всіх усю дах. Він уже, здається, зробив усе, що міг зробити, і стомлено одкинувся на спинку стільця. Надпоручик Томічек стояв біля вікна і оглядав магазин автомата. В обох були сердито стулені губи. Обидва час від часу позирали на телефон, по якому безперервно надходили донесення. Озивалися не тільки спостережні вежі, а й усі замасковані телефони з п’ятнадцятикілометрової дільниці, за яку відповідала їхня застава. Останнє донесення було: «Дракон узяв слід і йде по ньому».
Але потім надійшло нове донесення: «На кордоні спокійно. Штенцл повертається з Лізою, бо сьогодні вона для служби непридатна».
— Повертається з Лізою, — сказав капітан, подивившись на годинник. — Вони можуть бути тут за п’ятнадцять хвилин.
Надпоручик пройшовся по кімнаті і знову зупинився біля вікна.
— Якщо ми впіймаємо цього негідника… — мовив злісно.
— Ніяких «якщо», — сухо зауважив капітан і витяг пістолет, клацнув затвором. Коли треба буде, на нього можна звіритись. Капітан поклав пістолет на стіл.
Надпоручик подивився на пістолет:
— Ти думаєш, може щось статися?
Обидва знали одно — кордон має свої закони. Іноді починається з дрібниці, а потім з неї виходить афера. Врешті, досить великої жаби, яка скочить на нижній дріт загорожі, і в ту ж мить «заговорить» вся сигнальна система. Звичайнісінька жаба може наробити шелесту на всю заставу.
— Людина, яка це зробила, — похмуро відповів надпоручик, — напевно стрілятиме.
— Я попередив усіх солдатів, — кивнув капітан. — Ми маємо справу з напрочуд жорстокою людиною.
Він наголошував кожне слово.
— Собаки йдуть вільно.
— А Принц?
— Разом з Драконом.
Надпоручик помітив якийсь рух на узліссі. Хвилину він не вірив своїм очам.
— Прошу, подивись! — скрикнув він, вказуючи на узлісся.
Звідти з гущавини виринула дивна постать, що йшла, похитуючись.
— Той чоловік п’яний як чіп, — зітхнув надпоручик.
Чоловік упав навкарачки і помалу поліз уперед. Ось підвівся і, хитаючись, дибав до застави.
Знову задзвонив телефон. То було донесення із спостережної вежі, де помітили оту постать.
— Бачу! — відповів капітан у трубку. Він узяв бінокль, але тепер, власне, бінокль був уже непотрібен, бо чоловік був близько. І без бінокля видно було, який він розтерзаний і яке закривавлене в нього обличчя.
— Боже! — видихнув надпоручик.
Капітан примружився.
— Так це ж Франек! Хто його жене?
Надпоручик зняв автомат і поклав ствол на віконну раму. Націлився на узлісся — єдине місце, звідки міг вийти переслідувач.
Раптом звідти почулося протяжне люте виття. Кущі розсунулись, і вибіг Вовк. Досі він ні разу не наважувався показатися тут, бо це вже була територія застави.
— Я завжди думав, що цей пес колись сказиться, — промовив надпоручик, беручи на мушку Вовка; палець уже лежав на спусковому гачку. — І Франек був дурень, коли думав, що приборкає пса.
— Стривай, — скрикнув капітан. — Не стріляй ще! — і перехилився через вікно, щоб краще бачити.
Франек біг щодуху. Вже видно було, що він зовсім не п’яний, тільки страшенно захекався.
— Сталося, мабуть, таки щось страшне, — мовив надпоручик, стежачи весь час за собакою.
На обличчя Франека — заюшене кров’ю, з вибалушеними очима і роззявленим ротом — страшно було дивитись.
Вовк не тікав. Він біг за хазяїном на відстані близько тридцяти метрів. Не поспішав, хоч обом офіцерам було ясно, що міг наздогнати Франека кількома стрибками.
— Це скажений собака, — Твердо повторив надпоручик, тримаючи палець на спусковому гачку.
— Не стріляй! — скрикнув капітан.
Франек з жахом обернувся і побачив Вовка. Він уже бачив також і обох офіцерів у вікні.
— Убийте! — заревів він і з останніх сил кинувся до дверей застави.