Про цього чорного диявола кухар наслухався стільки, що коли збагнув, хто проти нього стоїть, то відразу закам’янів.
Вовк стояв і дивився йому в очі.
— Все-таки він скажений, — сказав у цю мить надпоручик і знову підняв автомат. Тепер стріляти було важче і небезпечно, бо можна було влучити в кухаря.
— Не стріляй! Дивись уважно! — сказав капітан.
Вовк і не збирався нападати. Він хотів щось сказати своїми очима, але кухар був не з тих, хто міг би його зрозуміти. Раптом кухар повернувся, дико заверещав, заметушився і кинувся тікати до барака. Вовк побіг за ним. Схопив його ззаду за штани, наче хотів затримати, але, оскільки кухар цього не зрозумів і виривався, у Вовка в зубах лишився великий шмат штанів.
Кухареві нарешті пощастило сховатися за дверима, які він швидко захлопнув за собою.
Було чути, як сміються солдати.
Вовк хвилину постояв біля дверей, дивлячись на вікна, де сміялися солдати. Потім тихо заскімлив. Наче щось просив.
Його не розуміли, тому що боялися. Він знову повернувся до застави і подивився вгору на вікно. І благально завив.
— Цей пес… Ви маєте рацію, товаришу капітан, — сказав надпоручик Томічек офіційним тоном. — Цей пес щось хоче.
Знову задзвонив телефон. Спостережна вежа за заставою сповіщала, що повертається третій патруль.
Але ще трохи раніше, ніж подзвонили з вежі, Вовк потяг носом повітря і кинувся вниз по схилу.
«Пампушка» Штенцл сопів, неквапливо й важко йдучи по схилу, хоч знав, що тепер уже на нього дивляться із спостережних веж у біноклі. Та йому це було байдуже. Іншим разом він помахав би Ярді Пштросу на номері другому або щось гукнув би на номер перший, а тепер ішов заціпенілий, бо ніщо не могло вгамувати його великого жалю.
— От бачиш, Лізо, — шепотів він. — І таких людей земля носить! От бачиш, бідолашко мамо Лізо!
А Ліза йшла близенько біля його ноги і була якась надто маленька для свого великого горя, хиталася, й скиглила, і тулилася до ноги великого незграбного солдата, що теж спотикався, ледве бачачи дорогу, бо сльози заливали йому очі.
— Вони повертаються, — сказав нагорі капітан.
— Стрілець лишився, згідно з наказом, на кордоні, — нагадав без усякої потреби Томічек. — Отже, то не міг бути напад з-за кордону. Кордон на всьому протязі не порушено.
Томічек ще стежив за Вовком, який тікав. У пса легко було б влучити, бо він біг по відкритій місцевості, повернувшись боком до вікна.
Франек позад них стогнав від болю, — молодший сержант поводився з ним не дуже делікатно.
— Той, кого не люблять собаки, пане Франеку, негідник. Ми тут, на заставі, це добре знаємо. Собаки люблять усіх хороших людей.
Він хотів сказати «товаришу Франек», але це дружнє звертання його язик не міг вимовити.
— Але ж він скажений, — люто захищався Франек.
— Тоді всі наші собаки скажені, пане Франеку. Жоден з них не терпить вас. Ви б подумали, що всі уже давно знають, як ви мучили Вовка. І не дивно, що він жадає вашої крові, — буркотів молодший сержант, обробляючи рани Франека тампоном, змоченим у перекисі водню, так енергійно, що Франек аж крутився в нього під руками.
— Бачите, самі ви навіть маленького болю не зносите. А пса били поліном по голові. Я дивуюся товаришеві капітану, що він сам ходив до того вашого барлогу, — молодший сержант обернувся і кинув похмурий погляд на свого командира.
— Облиште його, товаришу молодший сержант! — озвався капітан, але в голосі капітана не було прикрості. Скоріше солідарність.
— А я, Рудольфе, дедалі більше переконуюсь, що ти мав рацію, — мовив у цей час надпоручик, не знімаючи, проте, пальця із спускового гачка. — Той пес таки чогось хоче. От подивись! «Пампушка» Штенцл на мить зупинився, щоб передихнути, і побачив Вовка, який біг прямо на нього.
— Киш! — скрикнув він і одступив на три кроки назад. Штенцл аніскілечки не злякався, та в нього не було настрою бачити пса, що, мабуть, хотів гратися, як сьогодні вранці.
Вовк біг щодуху, але не видно було, щоб він хотів напасти або погратися. Він зупинився перед солдатом і чогось чекав.
— Що ти хочеш, собако? — спитав його провідник.
І Вовк, немов чекав цього запитання, звівся на задні лапи, а передніми сперся Штенцлові на груди.