Це була мить, коли майор ступив крок назад, а водій вискочив з машини і став перед підполковником, тримаючи в руці французький гайковий ключ. Але підполковник спокійно відсторонив його.
— Не бійся, Іржі! Той пес зовсім не страшний, — сказав він і помалу пішов униз.
Дійшов до Штенцла.
— Слухайте…
Штенцл не знав, що йому робити. Чи підвестись і віддати честь, чи хапати здурілу Лізу.
— Ні, — похитав головою підполковник. — Краще сидіть. А сидячи честь не віддають…
Потім обернувся і глянув на батальйонного інструктора, який міг більше пояснити, оскільки тримав Вовка за карк (власне, навіть не усвідомлюючи, що він його тримає. — Стогончік у цю мить тільки дуже боявся, щоб той страшний звір не кинувся на підполковника).
— Я, — Стогончік ковтнув слину, — пробачте, товаришу підполковник, але я зовсім збитий з пантелику. Пес крутив хвостом.
— Так, — кивнув підполковник. — І що далі?
— Того негідника, — Стогончік гордо випнув груди, — піймали наші собаки!
Підполковник усміхнувся, бо згадав… І знову провів долонею по лисій голові.
— Я знав, що ви мені того не пробачите. Ну, що ж, прекрасно! Але ми його впіймали разом з вами. Хоча б тим, що зараз ми вже все про нього знаємо, — потім він виправився. — Майже все…
— Так ви нам зараз нічого не скажете? — загримів підполковник. З огидою він одсунув од себе обріз, коробку набоїв і вовчі пастки. Сів на ріг столу проти Франека.
— До лік-арні! — пробелькотів насмерть переляканий Франек.
— Звичайно, — кивнув підполковник. — Але ваші рани не такі страшні, щоб ви не витримали допиту.
— Не грайте перед нами комедію! — не втерпів похмурий майор.
— До лікарні! — шепотів Франек.
Капітан висунувся з вікна. Йому не хотілося вживати суворих заходів.
Внизу Штенцл уже тримав Лізу на поводку, а на Вовкові був нашийник з шипами. Батальйонний інструктор тримав його на короткому повідку.
— Не одводьте собак! — крикнув капітан.
Франек знову скулився і благально глянув на підполковника. Але обличчя підполковника було тверде й незворушне.
— Навіщо собаки? — видихнув Франек. — Ви не маєте права…
Підполковник щось згадав. Кивнув.
— Ми не націсти, — спокійно сказав він. — Націсти це робили. Вас пошлемо тільки з ескортом.
Він глянув на речі, розкладені на столі.
Підсунув їх до майора.
— Цього вистачить чи ні?
Майор кивнув.
— Звичайно. Замах на умисне вбивство. Тяжкі тілесні ушкодження…
Вони розмовляли так, наче допитуваного не було в кімнаті.
— Нічого більше не знайшли? — звернувся підполковник до капітана Гаєка.
— Нічого, товаришу підполковник.
— Накажіть обшукати халупу ще раз. Якщо треба — розберіть її, а сад перекопайте, — сказав він неквапливо.
Майор повернувся до Франека:
— Куди ти сховав ті, речі?
Франек здригнувся. Поки офіцери розмовляли між собою, він дивився на двері і думав, що коли б не було собак — вистачило б одного стрибка… Він скидався на незграбного ведмедя, але, якщо треба, міг бути напрочуд метким… Та молодший сержант стежив за кожним його рухом, а надворі були собаки… Франек чув, як вони виють. Він одвів очі від дверей і безтямно глянув на майора.
— Які речі? — спитав здивовано. Здивування його було щирим. Підполковник одразу помітив це і спокійно поклав руку майорові на плече.
Але в майора був свій метод допиту.
— Речі, по які прийшла другого серпня та жінка!
Франекові потемніло в очах. У них знову з’явився звірячий блиск.
— Ви її вбили! — швидко відповів він.
І одразу збагнув, що зробив страшну помилку, але було вже пізно.
— Я ж кажу, що він психопат! — спокійно мовив підполковник.
— Ти її знав? Звідки?
— Не знав.
Майор махнув рукою.
— Відмовлятися ж нема сенсу. Це, чоловіче, тільки обтяжує вашу провину. Бачите, в неї було багато імен. Між іншим, Чіккі. Але люди в цирку змінюють імена… В гестапо вона мала свій певний шифр.
— Я нічого про це не знаю, — зашепотів Франек.
— Це ви розкажете в іншому місці. Нас це вже не цікавить. Одведіть його!
У приміщенні запанувала тиша. Майор усміхнувся до капітана.
— Спритно ми це проробили, га?
— Спритно, — кивнув капітан. — Проте наші собаки були спритніші.
— Знову! — підполковник засміявся. — Весь час тільки ваші собаки! Але ж вони все-таки зв’язку подій не нанюхали.
— А який був зв’язок подій?