-- Шшш! – Він кинув ще один погляд на Ловця Душ. – Ми підігріваємо. По всіх притонах міста. Хай йому грець, язики мелють мов помело. Ходімо, я тобі покажу.
-- Ні.
Ловець Душ ставав щораз балакучішим. Я сподівався схилити його до справжньої розмови.
-- Твоя втрата. Я знаю букмекера, що приймає ставки на те, коли Загребельний позбудеться голови. А в тебе доступ до інформації з перших рук, розумієш?
-- Вали звідси, поки не позбувся своєї.
Я підійшов до вікна. Через хвилину по площі прочимчикував Гоблін. Він пройшов повз нашу пастку навіть не глянувши в її бік.
-- Нехай граються в свої ігри, -- промовив Ловець Душ.
-- Сер? – Мій новий підхід. Лизати сраку.
-- В мене набагато кращий слух, ніж здається твоєму приятелю.
Я уважно поглянув на чорний моріон, намагаючись здогадатися, що за думки криються за металевим шоломом.
-- Це не має значення, -- він легко поворухнувся, поглянув повз мене. – Підпілля паралізувала паніка.
-- Сер?
-- Цемент, що підтримує їхню будівлю посипався. Невдовзі все рухне. Цього не трапилось би, якби ми прикінчили Загребельного відразу. Вони зробили б з нього мученика. Втрата засмутила б їх, проте вони продовжили б боротьбу. До весняної кампанії Коло встигло би знайти йому заміну.
Я дивився на майдан. Навіщо Ловець Душ розповідав мені все це? До того ж одним голосом. Чи це був справжній голос Ловця Душ?
-- Тому, що ти думав, я проявляю жорстокість, бо отримую від цього задоволення.
Я здригнувся.
-- Звідки Ви?..
Ловець Душ видав звук, який в нього вважається сміхом.
-- Ні. Я не прочитав твої думки. Просто я знаю, як влаштований розум. Не забувай, що я Ловець Душ.
Чи Поневоленим буває самотньо? Чи вони тужать за звичайним спілкуванням? Дружбою?
-- Інколи, -- цим разом жіночим голосом. Спокусливим.
Я повернувся, тоді перелякано відвернувся до вікна.
Ловець Душ прочитав і це. Він повернувся до Загребельного.
-- Звичайна ліквідація ніколи не входила в мої плани. Я хочу, щоб герой Форсберга дискредитував себе.
Ловець Душ знав нашого ворога краще, ніж ми могли собі уявити. Загребельний танцював під його дудку. Він вже провів дві вражаючі провальні атаки на нашу пастку. Ці невдачі знищили його репутацію серед послідовників. За чутками, Троянди гуділи й клекотали симпатією до Імперії.
-- Він зробить з себе дурня, а тоді ми розчавимо його. Як набридливу комаху.
-- Не варто недооцінювати його. – Ну й нахабство. Давати поради одному з Поневолених. – Кульгавий…
-- Цього я точно не зроблю. Я не Кульгавий. Він і Загребельний – одного поля ягоди. В старі часи… Домінатор зробив би його одним з нас.
-- Яким він був? – Розговори його, Док. Від Домінатора тільки один крок до Леді.
Ловець Душ повернув праву руку долонею догори, відкрив і повільно зобразив лапу з кігтями. Жест налякав мене. Я уявив собі, як ця лапа вириває мою душу. На цьому розмова закінчилася.
Пізніше я сказав Елмо.
-- Бабло не мусило бути справжнім. Там можна було поставити будь-що, тільки щоб натовп не дістався до нього.
-- Помиляєшся. Загребельний повинен був знати, що все по-справжньому, -- виправив мене Ловець Душ.
Наступного ранку ми отримали повідомлення від Капітана. В основному, новини.
Кілька прибічників повстанців склали зброю, скориставшись амністією. Частина регулярних військ, які прийшли на південь разом з Загребельним, відступила. Слухи про проблеми дійшли до Кола. Невдача Загребельного в Трояндах непокоїла їх.
-- Чому? – запитав я. -- Адже насправді нічого не сталося.
-- Все відбувається зовсім в іншому місці, -- відповів Ловець Душ. – В людських головах.
Чи я почув в його голосі нотку самовдоволення?
-- Загребельний, а отже і все Коло, здається безсилим. Він повинен був передати командування в Клині комусь іншому.
-- Якби я був крутим генералом, то напевно теж не признав би, що я обісрався, -- сказав я.
-- Док, -- від здивування Елмо роззявив рота. Як правило, я не висловлюю вголос свою думку.
-- Це правда, Елмо. Ти можеш собі уявити, що генерал – наш чи їхній – просить когось прийняти від нього командування?
Чорний моріон повернувся до мене.
-- Їхня віра слабне. Армію, що не вірить в себе, перемогти легше, ніж ту, що зазнала поразки в бою.
Коли Ловець Душ сідає на свого коника, його не спинити.
В мене виникло дивне почуття, що він з тих, хто без вагань здав би командування комусь більш компетентному.
-- Тепер ми починаємо закручувати гайки. Всі беруться до роботи. Розповідайте в шинках. Шепчіть на вулицях. Кепкуйте з нього. Доведіть його до божевілля. Не давайте йому спуску ні на мить, щоб в нього не було часу подумати. Я хочу притиснути його до муру так, що він вчудить якусь дурню.