-- Нічого йому не буде. Ти де пропадав?
Я вмостився біля вогню, із зусиллям стягнув чоботи. Ступні були сині та задубілі, але не відморожені. Невдовзі я відчув болюче поколювання. Крім того, від довгого ходіння по снігу, в мене боліли ноги. Я розповів Елмо все.
-- Ви вбили його?
-- Ворон сказав, що Капітан вимагав зав’язувати з цим балаганом.
-- Еге ж. Тільки я не думав, що Ворон переріже йому горлянку.
-- Де Ловець Душ?
-- Ще не повернувся, -- він посміхнувся. – Я сам піджену віз. Більше нікому не кажи. Відразу розпатякають.
Елмо накинув плащ на плечі й вийшов твердим кроком.
Мої руки й ноги майже повернулися у звичний стан. Я підсунувся до Отто і конфіскував його чоботи. В нас однаковий розмір, а він не потребував їх зараз.
Я знову вийшов у ніч. Вже майже ранок. Невдовзі буде світати.
Якщо я сподівався якихось претензій від Ворона, то мене очікувало розчарування. Він тільки поглянув на мене. Мені здалося, що він таки тремтів. Пам’ятаю, я ще подумав: Може він все-таки людина.
-- Довелося перевзутися. Елмо пішов по віз. Всі інші у відключці.
-- А Ловець Душ?
-- Ще не повернувся.
-- Пішли посадимо наші боби.
Широким кроком він рушив у вир сніжинок. Я поспішив за ним.
На нашій пастці сніг не збирався. Вона сяяла золотим світлом. Під пасткою вода збиралася в калюжу, текла тонким струмком набік і перетворювалася в лід.
-- Гадаєш, Ловець Душ відчує, що ми розрядили його пастку? – запитав я.
-- Б’юся об заклад, що так. Гоблін і Одноокий теж.
-- Можна спалити дах над головами цих двох, а вони навіть не поворухнуться.
-- Як би там не було… Шшш! Там хтось є. Йди з того боку.
Він пішов у іншому напрямку, щоб оточити.
Якого біса я цим займаюся? Питав я себе, крадучись в снігу, з мечем в руці. Я наткнувся на Ворона.
-- Бачив щось?
Він пильно вдивлявся в темряву.
-- Хтось тут був.
Він понюхав повітря, повільно покрутив туди-сюди головою. Зробив десяток швидких кроків і показав вниз.
Він мав рацію. Сліди були свіжі. Я втупився в них. Частина, де вони відступали, була зроблена в поспіху.
-- Не подобається мені це, Ворон.-- Сліди нашого гостя вказували, що він тягнув праву ногу. – Кульгавий.
-- Це не точно.
-- А хто ще? Де Елмо?
Ми повернулися до пастки на Загребельного і почали нетерпляче чекати. Ворон нервово крокував. Щось бурмотів. Не пригадую, щоб я коли-небудь бачив його настільки неспокійним. В певний момент він промовив:
-- Кульгавий – це тобі не Ловець Душ.
Згоден. Ловець Душ має в собі щось людяне. Кульгавий з тих, хто любить мучити немовлят.
До майдану долинули брязкіт упряжі й скрипіння погано змащених коліс. Невдовзі з’явився Елмо з возом. Елмо зупинився і зіскочив на землю.
-- Де ти в біса швендявся? – Від страху і втоми я став роздратованим.
-- Поки знайшов конюшого, поки ми підготували запряг. В чому справа? Що трапилося?
-- Тут вештався Кульгавий.
-- От курва. Що він зробив?
-- Нічого. Він лишень…
-- До роботи, -- різко обірвав мене Ворон. – Поки він не повернувся.
Він поніс голову до каменю. Захисних заклять наче не існувало. Ворон припасував наш трофей у приготований отвір. Золоте сяйво зникло. На голову і камінь почали осідати сніжинки.
-- Рухайтеся, -- видихнув Елмо. – В нас мало часу.
Я схопив мішок і затягнув його на віз. Передбачливий Елмо розстелив брезент, щоб не дати монетам сипатися поміж дошками возу.
Ворон сказав, щоб я згрібав розсипані під столом коштовності.
-- Елмо, випорожни пару мішків і дай їх Доку.
Вони тягали мішки. Я згрібав розсипані монети.
-- Пройшла хвилина, -- оголосив Ворон. Половина мішків була на возі.
-- Забагато розсипано, -- поскаржився я.
-- Залишимо, якщо доведеться.
-- Що нам з цим робити? Як ми його заховаємо?
-- В сіно в конюшні, -- сказав Ворон. – Тимчасово. Пізніше прилаштуємо до воза подвійне дно. Минуло дві хвилини.
-- А сліди воза? – запитав Елмо. – Він зможе пройти за ними до конюшні.
-- Чому це взагалі повинно його обходити? – поцікавився я вголос.
Ворон проігнорував мене. Він запитав Елмо:
-- Ти замітав сліди по дорозі сюди?
-- Не додумався.
-- Курва.
Всі мішки були вже на возі. Елмо і Ворон допомагали мені з розсипаними монетами.
-- Три хвилини, -- сказав Ворон. А тоді. – Тихо!
Він прислухався.
-- Ловець Душ не зміг би прибути так швидко, правильно? Так. Це знову Кульгавий. Рушаємо. Елмо, бери віз. Жени в бік вулиць зі жвавим рухом. Загубимося в натовпі. Я з тобою. Ти, Док, спробуй присипати сліди Елмо.
-- Де він? – запитав Елмо, вдивляючись в густий сніг.