Ворон показав пальцем.
-- Потрібно відірватися від нього, бо він забере все. Давай, Док. Рухайся, Елмо.
-- Залізай! – Елмо натягнув посторонки. Віз рушив зі скрипом.
Я пірнув під стіл і набив кишені монетами, а тоді побіг в протилежному напрямку від місця, де за словами Ворона був Кульгавий.
Не впевнений, що мені вдалося добре приховати сліди Елмо. Гадаю, скоріше нам допоміг ранковий рух, а не мої потуги. Зате я позбувся конюшого. Вручив йому шкарпетку повну золота і срібла, більше ніж він заробить за роки праці в конюшні й попросив його зникнути. Бажано, подалі від Троянд.
-- Я навіть не піду по свої речі, -- сказав він мені, кинув вила і пішов геть. Більше я його не бачив.
А сам я поспішив до нашого помешкання.
Всі спали, крім Отто.
-- А, Док, -- сказав він. -- З’явився нарешті.
-- Боляче?
-- Угу.
-- Похмілля?
-- І це теж.
-- Зараз погляну, чим можна зарадити. Давно не спиш?
-- Десь з годину.
-- Ловець Душ не з’являвся?
-- Ні. Що з ним?
-- І гадки не маю.
-- Ей. Це мої чоботи. Якого біса ти натягнув мої чоботи?
-- Спокійно. На, випий.
Він випив.
-- Відповідай. Навіщо ти взяв мої чоботи?
Я стягнув чоботи й поклав біля вогню, який вже майже догорав. Поки я докладав вугілля, Отто не давав мені спуску.
-- Якщо ти негайно не заспокоїшся, в тебе розійдуться шви.
Одне потрібно признати членам нашого загону. Вони дослухаються до моїх професійних порад. Хоча він і далі був злий, як собака, однак відкинувся і лежав смирно. Та все одно проклинав мене.
Я зняв мокрий одяг і надягнув нічну сорочку, що валялася поблизу. Не знаю, звідки вона взялася. Вона була занадто коротка. Я поставив чайник на вогонь, а тоді повернувся до Отто.
-- Давай поглянемо, що там в тебе, -- я притягнув свою торбу.
Я промивав рану, Отто тихенько проклинав мене, коли почувся цей звук. Вжих-стук, вжих-стук. Звук зупинився біля самісіньких дверей.
Отто відчув мій страх.
-- В чому справа?
-- Це…
Позад мене відчинилися двері. Я оглянувся. Я мав рацію.
Кульгавий підійшов до столу, опустився в крісло, оглянув кімнату. Він пронизав мене поглядом. Цікаво, чи він пригадував, що я витворяв з ним у Веслі.
-- А я тут чайку заварив, -- сказав я тупо.
Він поглянув на мокрі чоботи й плащ, тоді на кожного присутнього в кімнаті. Тоді знову на мене.
Кульгавий невисокого зросту. Якби ви зустріли його на вулиці, й не знали хто він, ви б не звернули на нього уваги. Як і Ловець Душ, він носить один колір – брудно-коричневий. Схожий на обірванця. Його обличчя приховує пошарпана, обвисла маска. Навколо неї кошлате, сиве з вкрапленнями чорного волосся, що стирчить з-під каптура.
Він не промовив жодного слова. Просто сидів і дивився. Я не знав, що робити, тож закінчив перев’язку Отто і зробив чай. Я наповнив три олов’яних горнятка. Одне дав Отто, друге поставив перед Кульгавим, третє взяв собі.
Що далі? Більше не було чим зайнятися. Не було де сісти, тільки біля стола… От, лайно!
Кульгавий зняв маску. Підніс олов’яне горнятко…
Я не міг відірвати від нього погляд.
В нього було обличчя мертвяка, мумії, що погано збереглася. Його очі були живі й сповнені злоби, однак відразу під одним з них знаходився шматок згнилої плоті. Під носом, на правому боці рота, бракувало квадратного сантиметра губи. В отворі виднілися ясна й пожовтілі зуби.
Кульгавий сьорбнув чаю, зустрівся зі мою поглядом і усміхнувся.
Я ледь не надзюрив у штани.
Я підійшов до вікна. На дворі вже починало світати й сніг майже припинився, та все одно каменю не було видно.
На сходах почувся тупіт чобіт. До кімнати проштовхнулися Елмо і Ворон. Елмо гаркнув:
-- Ей, Док, як в біса ти позбувся того… -- слова застрягли йому в горлі, коли він побачив Кульгавого.
Ворон запитально поглянув на мене. Кульгавий повернувся. Коли він був спиною до мене, я знизав плечима. Ворон підійшов до однієї з стін і почав стягувати мокрий одяг.
Елмо зрозумів його задум. Він пішов у протилежний бік, роздягнувся біля вогню.
-- Чорт, я радий, що позбувся цих лахів. Як там Отто?
-- Он свіжий чайок, -- сказав я.
-- Мене все болить, Елмо, -- відповів Отто.
Кульгавий поглянув на кожного з нас, тоді на Одноокого і Гобліна, які ще досі не поворухнулися.
-- Бачу, Ловець Душ взяв з собою найкращих з Чорного Загону, -- прошептав він, однак його голос заповнив всю кімнату. – Де він?
Ворон не звертав на нього уваги. Він натягнув сухі штани, сів біля Отто, перевірив мою роботу.
-- Чудово вишиваєш, Док.