Полум’я клекотало. Шматки стріхи злетіли над будинком.
-- Капітан відправив мене припильнувати, щоб ви, клоуни, не спалили ліс, -- зауважив я.
В цю мить з-за рога палаючого будинку неспішно вийшов Гоблін. На його широкому роті розтягнулася дурна посмішка.
Одноокий тільки глянув на нього і відразу заверещав.
-- Тупий довбень! Це твої дурні жарти.
Він видав з себе завивання, від якого в мене мурашки забігали по спині й почав танцювати. Клекіт полум’я посилився, став ритмічним. Невдовзі мені здалося, що я бачу, як серед полум’я за вікном щось стрибає.
Гоблін теж це побачив. Його дурна посмішка зникла з обличчя. В нього перехопило подих, він побілів, а тоді почав свій власний танок. Він і Одноокий вили, пронизливо кричали й практично не звертали на себе увагу.
З корита вилетіла вода, і описавши в повітрі дугу, з плескотом хлюпнула на полум’я. Слідом за нею полетіла вода з бочки. Клекіт полум’я зійшов майже нанівець.
Одноокий підскочив і штовхнув Гобліна, намагаючись порушити його концентрацію. Гоблін вигинався, гойдався, пищав та продовжував танцювати. Нова порція води вилилася на вогонь.
-- Солодка парочка.
Я обернувся. Елмо прийшов поглянути.
-- Маєш рацію, -- відповів я. Їхня метушня, сварки, скиглення – це втілення старших колег по цеху. Та їхня суперечка не заходить так далеко, як між Перевертнем і Кульгавим. Якщо придивитися зблизька, то видно що Одноокий і Гоблін – друзі. Серед Поневолених друзів немає.
-- Пішли, щось покажу, -- сказав Елмо. Він не промовив більше ні слова. Я кивнув і пішов за ним.
Гоблін і Одноокий продовжували вовтузитися. Та виглядало, що Гоблін перемагав. Тож я перестав непокоїтися, що спалахне пожежа.
-- Зможеш прочитати цю північну базгранину? – запитав Елмо. Він завів мене в будинок, де ймовірно знаходилося командування всього табору. Елмо вказав на гору паперів, яку його люди насипали на підлозі, очевидно, щоб розпалити ще один вогонь.
-- Розберемося.
-- Гадаю, тут може бути щось цікаве.
Я вибрав аркуш навмання. Це була копія наказу конкретному батальйону регулярних сил повстанців проникнути в Паничі і затаїтися в будинках місцевих прибічників, поки не настане час вдарити захисникам Паничів в спину. Підписано: Шепіт. Внизу знаходився список контактів.
-- Нічого собі, -- сказав я, в мене раптово перехопило подих. Лише в одному цьому наказі було пів десятка таємниць повстанців і натякалося на ще кілька. -- Нічого собі.
Я схопив інший аркуш. Як і на першому, там містився наказ конкретному підрозділу. Як і на першому, там відчинялося вікно в самісіньке серце теперішньої стратегії повстанців.
-- Клич Капітана, -- сказав я Елмо. – Клич Гобліна, Одноокого, Лейтенанта і всіх інших, хто повинен…
Напевно в мене був чудний вигляд. В Елмо на обличчі з’явився дивний, нервовий вираз і він перебив мене.
-- Що в біса трапилося, Док?
-- Всі плани й накази відносно кампанії проти Паничів. Повний план битви.
Однак це ще було не все. Найголовніше я вирішив приберегти для Капітана.
-- Рухайся. Дорога кожна хвилина. Заборони їм палити папери. Хай йому чорт, зупини їх. Ми натрапили на золоту жилу. Не дай Боже пустити її з димом.
Елмо гримнув дверима. Я чув, як його ревіння затихало у віддалі. Елмо – хороший сержант. Він не витрачав часу на дурні запитання. Крекнувши, я всівся на підлозі й почав переглядати документи.
Скрипнули двері. Я навіть не підняв погляд. Мене охопила лихоманка, я швидко переглядав документи, хапаючи їх з кучі й сортуючи на менші купки. Краєчком ока я побачив брудні чоботи.
-- Можеш прочитати це, Ворон? – Я впізнав його по ході.
-- Звичайно.
-- Допоможи мені розібратися, що тут у нас.
Ворон всівся навпроти мене. Між нами лежала куча паперів, що майже закривала нас одне від одного. Сонечко встала позад нього, щоб не мішати йому, проте достатньо близько, щоб перебувати під його захистом. В її нерухомих, порожніх очах досі стоїть жах, пережитий нею в тому далекому селі.
В певному сенсі Ворон типовий представник нашого Загону. Різниця між ним і всіма нами полягає в тому, що йому завжди потрібно більше ніж іншим, енергія б’є в ньому через край. Може тому, що Ворон новачок, наш єдиний побратим з півночі, він став символом нашого життя на службі у Леді. Його душевні муки стали нашими душевними муками. Коли, в хвилину скрути, він відмовляється стогнати і бити себе в груди, ми чинимо так само. Ми воліємо розмовляти металевим голосом зброї.
Досить. Навіщо забивати собі голову цими дурницями? Елмо натрапив на золоту жилу. Ворон і я вишукували самородки.