Неспішно увійшли Гоблін і Одноокий. Жоден з них не кумекає по-північному. Вони почали забавлятися, змушуючи тіні, що невідомо звідки взялися, ганятися одна за одною по стінах. Ворон кинув на них суворий погляд. Коли в тебе на голові купа проблем, їхнє постійне блазнювання і дрібні суперечки починають дратувати.
Вони поглянули на нього, припинили пустувати і чемно сіли – майже, як покарані діти. У Ворона є цей вроджений дар, енергія, харизма, що змушує людей, набагато небезпечніших, ніж він, тремтіти немов від нього віє холодний, темний вітер.
Прибув Капітан в товаристві Елмо і Мовчуна. Крізь відчинені двері я зауважив, що поблизу тиняється кілька людей. І як вони відчувають, що щось затівається?
-- Що тут в тебе, Док? – запитав Капітан.
Я подумав, що він витягнув з Елмо все до останньої краплини, тож відразу перейшов до суті.
-- Ці накази, -- я тицьнув у одну з купок. – Всі ці рапорти, -- я тицьнув в другу. – Підписані Шепіт. Ми топчемо грядки в особистому садку Шепіт.
Мій голос перейшов у писк.
Певний час всі мовчали. Гоблін видав з себе кілька пискливих звуків, коли до кімнати забігли Красунчик та інші сержанти. Нарешті, Капітан запитав Ворона:
-- Це правда?
Ворон кивнув.
-- Судячи по документах, вона сновигала туди-сюди ще з ранньої весни.
Капітан склав долоні й почав крокувати по кімнаті. Він нагадував мені старого, змученого ченця, що йде на вечірню молитву.
Шепіт – найбільш знаменитий генерал повстанців. Не дивлячись на неймовірні зусилля Десяти, весь східний фронт тримається завдяки саме її незламному духу. Вона також найнебезпечніша з Кола Вісімнадцяти. Вона славиться ретельністю при плануванні кампаній. У війні, яка занадто часто нагадує збройний хаос по обидва боки, її підрозділи виділяються прекрасною організацією, дисципліною та злагодженістю.
-- Вона командує повстанськими силами в Іржі. Правильно? – розмірковував Капітан. Битва за Іржу вже тягнеться три роки. Подейкують, що спустошено сотні квадратних кілометрів. Під час останньої зими обидві сторони, щоб вижити, були змушені їсти своїх мертвих.
Я кивнув. Питання було риторичним. Він просто думав вголос.
-- Бійня під Іржею тягнеться роками. Шепіт не здається. Леді не хоче вступитися. Але, якщо Шепіт направляється сюди, тоді Коло вирішило здати Іржу.
-- Це означає, що вони переходять зі східної на північну стратегію, -- додав я.
Північ залишається найслабшим флангом в позиції Леді. Захід повалений. Союзники Леді контролюють море на півдні. Відколи кордони Імперії сягнули великих лісів за Форсбергом, північчю нехтували. Саме на півночі повстанці досягли найбільш разючих успіхів.
-- Вони набирають обертів, -- зауважив Лейтенант. – Взяли Форсберг, спустошили Клин, знищили Троянди і оточили Жито. Регулярні війська повстанців рухаються в напрямку Віста і Джейн. Їх зупинять, та Коло безперечно знає це. Тому вони вирішили змінити стратегію і рушити на Паничі. Якщо Паничі не вистоять, повстанці опиняться на краю Країни Вітрів. Залишається тільки перейти Країну Вітрів, видряпатися по Сходах Сліз і вони споглядатимуть на Чари з відстані в сто кілометрів.
Я продовжив переглядати й сортувати папери.
-- Елмо, пошукайте навколо, може натрапите на ще щось цікаве. Вона могла дещо приховати.
-- Візьми Одноокого, Гобліна і Мовчуна, -- запропонував Ворон. – З ними більше шансів на щось натрапити.
Капітан дав добро.
-- Закругляємося, -- наказав він Лейтенанту. – Короп, ти і Красунчик, вишикуйте людей в похідний стрій. Сірник, подвій вартових.
-- Сер? – запитав Красунчик.
-- Ти ж не хочеш бути тут, коли повернеться Шепіт, правда? Гоблін, йди сюди. Вийди на зв'язок з Ловцем Душ. Потрібно передати інформацію на самий верх. Негайно.
Гоблін скривив кислу міну, тоді пішов у куток і почав щось тихенько бурмотіти. Це були маленькі, тихі чари… на початку.
-- Док, ти й Ворон, коли закінчите, спакуйте всі документи, -- продовжив Капітан. – Вони нам ще згодяться.
-- Найкраще я прибережу для Ловця Душ, -- сказав я. – Але деякі з них вимагають негайної уваги, якщо ми хочемо мати з них хоч якийсь пожиток. Тобто, потрібно щось зробити перш, ніж Шепіт встигне попередити своїх.
-- Гаразд, -- перервав він мене. – Я пришлю віз. Не баріться.
Коли він виходив, то весь посірів.
Стогін і зойки надворі переросли в перелякані крики. Я розпрямив онімілі ноги й підійшов до дверей. Хлопці зганяли повстанців на плац. В’язні відчули раптове бажання Загону накивати п’ятами. Вони думали, що загинуть за кілька хвилин до того, як прибуде порятунок.
Похитавши головою, я повернувся до документів. Ворон поглянув на мене так, немов поділяв мій біль. Хоча, з іншого боку, це могло бути презирство до моєї слабості. З Вороном ніколи не відомо.