Не дивно, що він так розбалакався. Йому вдалося ухилитися від стріли, про яку він досі й не здогадувався, та одним махом закинути Кульгавому петлю на шию. Він витягнув щасливий білет в боротьбі за владу.
-- Але Шепіт…
-- Її потрібно прибрати, -- відповів він глибоким і холодним голосом. Голосом вбивці, голосом, що звик виносити смертні вироки. – Якомога швидше. Інакше все піде нанівець.
-- А якщо вона розпатякала ще комусь?
-- Не розпатякала. О, ні. Я знаю Шепіт. Я воював проти неї в Іржі, перш ніж Леді відправила мене в Берил. Я воював проти неї в Бувальцях. Я гнався за нею крізь розмовляючі менгіри на Рівнині Страху. Я знаю Шепіт. Вона геній, але в душі самітниця. Якби вона жила під час першої ери, Домінатор вчинив би її своєю служницею. Вона служить Білій Троянді, але її серце чорніше за ніч в пеклі.
-- Це нагадує мені всіх членів Кола.
Ловець засміявся.
-- Так. Всі вони лицеміри. Та більшого лицеміра ніж Шепіт, тобі не знайти. Це просто неймовірно, Док. Як їй вдалося розкопати стільки таємниць? Звідки вона знає моє ім’я? Я ж заховав його ідеально. Я знімаю перед нею капелюха. Чесно. Яка геніальність. Яка зухвалість. Атака на Паничі, через Країну Вітрів і по Сходах Сліз. Неймовірно. Неможливо. І її план спрацював би, якби не випадковість. Якби не Чорний Загін і ти. Ти отримаєш винагороду. Можеш не сумніватися. Та годі вже про це. В мене ще купа роботи. Потрібно передати цю інформацію Нічному Жаху. Леді повинна якомога швидше побачити ці документи.
-- Сподіваюся, ти маєш рацію, -- пробурмотів я. – Відлупцюємо всіх, а тоді перерва. Я вже замахався. Цілий рік ми тільки те й робимо, що гаруємо і воюємо.
Тупе зауваження, Док. Я відчув як холодний погляд прошив мене з-під моріону. Скільки часу гарує і воює Ловець Душ? Століття.
-- Ну йди, -- сказав він мені. – Пізніше я порозмовляю з тобою і Вороном.
Холодний, холодний голос. Я погнав звідти до бісової матері.
Коли ми прибули в Паничі, було вже по всьому. Нічний Жах налетів, як буря і вдарив з усіх сил. Куди б ти не подався, всюди наштовхувався на повстанців, що звисали з дерев і ліхтарних стовпів. Хлопці повернулися в казарми, впевнені, що їх чекає спокійна, нудна зима, а весну ми проведемо заганяючи залишки повстанців назад у великі північні ліси.
Ах, солодкі ілюзії, та тривали вони не довго.
-- Тонк! – гукнув я і ляснув на стіл п’ять мальованих карт, отриманих при роздачі. – Ха! Подвійна ставка, хлопці. Подвійна. Гроші на бочку.
Одноокий буркнув щось і посунув монети по столу. Ворон тихенько засміявся. Навіть Гоблін оживився і посміхнувся. За весь ранок Одноокий не виграв жодного разу, навіть коли махлював.
-- Дякую, джентльмени. Дякую. Роздавай, Одноокий.
-- Що ти витворяєш, Док? Га? Як це в тебе виходить?
-- Його руки швидші, ніж твоє око, -- підказав Елмо.
-- Просто здоровий спосіб життя, Одноокий. Здоровий спосіб життя.
В кімнату зайшов Лейтенант, з перекошеним від люті обличчям.
-- Ворон. Док. До Капітана. Швиденько.
Він поглянув навколо на гравців.
-- Дегенерати.
Одноокий пирхнув, тоді зобразив на обличчі бліду посмішку. Лейтенант був ще гіршим гравцем, ніж він.
Я поглянув на Ворона. Капітан був його друзякою. Він тільки знизав плечима і кинув карти на стіл. Я порозпихав по кишенях свій виграш і поплівся за ним в кабінет Капітана.
Там вже чекав Ловець Душ. Ми не бачили його з того дня на краю лісу. Я сподівався, що в нього купа справ і йому не до нас. Я поглянув на Капітана, намагаючись прочитати наше майбутнє по його фізіономії. Він був не в настрої.
Якщо Капітан не в настрої, то і я теж.
-- Сідайте, -- наказав він і вказав на два крісла. Сам він неспокійно кружляв по кімнаті. Нарешті промовив:
-- Нам наказано вирушати. Наказ походить з самих Чарів. Нам і всій бригаді Нічного Жаху.
Він вказав на Ловця Душ, передавши йому слово.
Видавалося, що Ловець зосередився на своїх думках. Врешті, ледь чутно, він запитав:
-- Ти добре володієш луком, Ворон?
-- Непогано. Але я далеко не чемпіон.
-- Краще ніж непогано, -- заперечив Капітан. – Я б сказав у біса добре.
-- Ти, Док?
-- Колись стріляв добре. Проте, я вже кілька років не тримав у руках лук.
-- Потренуйте трохи. – Ловець теж почав ходити по кімнаті. Кабінет був невеличкий, тож з хвилини на хвилину я очікував, що вони зіткнуться. – Останнім часом дещо трапилося. Ми спробували спіймати Шепіт у її таборі. Вона втекла нам з-під самого носа. Відчула, що щось не так. Вона й досі десь переховується. Леді відправляє війська з усіх боків.