Це пояснювало слова Капітана. Але я не зрозумів навіщо мені вправлятися у володінні луком.
-- Наскільки ми можемо судити, -- продовжив Ловець Душ. – Повстанці не в курсі, що там діється. Поки що. Шепіт не вистачило сміливості повідомити про свою невдачу. Вона занадто зарозуміла. Скидається на те, що спочатку вона хоче взяти реванш.
-- Який реванш? – запитав Ворон. – Вона не назбирає й взводу солдат.
-- З допомогою інформації. Вона пам’ятає про що йдеться у викопаних вами документах. Гадаю, вона не знає, що вони у нас. Шепіт не встигла наблизитися до штаб-квартири, коли Кульгавий зрадив нашу присутність і вона накивала п’ятами в ліс. Тільки нас четверо і Леді знає про існування цих паперів.
Ворон і я кивнули. Тепер ми розуміли тривогу Ловця. Шепіт знала його справжнє ім’я. Він був під прицілом.
-- Що тобі потрібно від нас? – запитав Ворон з підозрою. Він боявся, що Ловець думав, що ми теж розшифрували його ім’я. Він навіть запропонував вбити Поневоленого перш, ніж він вб’є нас. Жоден з Десяти не є безсмертним чи невразливим для ударів, проте до них в біса важко дістати. Я сподівався, що мені ніколи не доведеться спробувати.
-- У нас трьох особлива місія.
Ми з Вороном переглянулися. Він що, мав намір заманити нас в пастку?
-- Капітан, вийди, будь ласка на хвильку, -- попросив Ловець.
Капітан вайлувато вийшов з кімнати. Він виставляє себе незграбним мов ведмідь і не підозрює, що ми вже давно розкусили його. Тож продовжує вдавати.
-- Я не маю наміру відвести вас у відлюдне місце і там по-тихому прикінчити, -- сказав нам Ловець Душ. – Ворон, я не думаю, що ти розгадав моє справжнє ім’я.
Моторошно. Я втягнув голову в плечі. Ворон змахнув рукою. З’явився ніж. Він почав чистити і без того бездоганні нігті.
-- І найголовніше: Шепіт підкупила Кульгавого після того, як ми виставили його дурнем у справі з Загребельним.
-- Це пояснює події в Клині, -- вибухнув я. – В нас все було під контролем. І в одну мить рухнуло. А в битві під Трояндами він поводив себе, як шмат лайна.
-- Троянди – його вина, -- погодився Ворон. – Проте ніхто й гадки не мав що це зрада. Як-не-як, він один з Десяти.
-- Так, -- сказав Ловець. – Це багато чого пояснює. Але Клин і Троянди в минулому. А нас цікавить майбутнє. Потрібно позбутися Шепіт до того, як вона накличе на нас ще якусь біду.
Ворон поглянув на Ловця Душ, поглянув на мене і повернувся до свого абсолютно зайвого манікюру. Я теж не збирався вірити Поневоленому на слово. Ми, звичайні смертні, для них лише забавки й знаряддя. Вони з тих, хто відкопає кістки своєї бабусі тільки, щоб здобути прихильність Леді.
-- В нас перевага над Шепіт, -- сказав Ловець Душ. – Ми знаємо, що завтра в неї зустріч з Кульгавим…
-- Звідки? – запитав Ворон.
-- Не знаю. Про це мені розповіла Леді. Кульгавий не знає, що ми знаємо про нього, але знає, що довго він так не потягне. Він спробує домовитися про захист Кола. Він розуміє, що якщо цього не зробить – йому гаплик. Леді хоче, щоб вони загинули разом. Тоді Коло почне підозрювати, що це вона продалася Кульгавому, а не навпаки.
-- Не проканає, -- буркнув Ворон.
-- Ще й як повірять.
-- Ми повинні замочити його, -- сказав я. – Я і Ворон. З луків. А як ми їх знайдемо?
Що б він там не говорив, Ловця з нами не буде. Кульгавий і Шепіт відчують його присутність задовго до того, як він наблизиться на відстань пострілу з лука.
-- Кульгавий рухається з силами, що прочісують ліс. Він не знає, що під підозрою, тож не ховатиметься від Ока Леді. Він гадає, що його присутність буде сприйматися, як участь в пошуках. Леді буде повідомляти мене про його місце перебування. Я відправлю вас по його слідах. Коли вони зустрінуться, ви їх винесете.
-- Ага, -- глузливо посміхнувся Ворон. – Звичайно. Це буде, як стрільба в тирі.
Він метнув ніж. Той глибоко застряг у підвіконні. Ворон з тупотом вийшов з кімнати.
Мені такий розклад теж не подобався. Дві секунди я дивився на Ловця Душ і сперечався сам з собою, а тоді страх погнав мене вслід за Вороном.
В останню мить Ловець постав перед моїми очима, як змучена, похнюплена і глибоко нещасна людина. Гадаю, їм важко жити з такою репутацією. Всі хочуть, щоб їх любили.
Я писав одну з своїх фантазій про Леді. Ворон систематично прошивав стрілами червону ганчірку, причеплену до солом’яної мішені. Під час свого першого раунду я ледь вцілив у мішень, то що вже казати про ганчірку. Здавалося, що Ворон просто не може не влучити в ціль.