Ловець Душ опустився на одне коліно. Тоді я зрозумів.
Леді! Вогняний ореол – це Леді. Ми чекали на Леді! Я вдивлявся в неї, поки в мене не заболіли очі. Я теж опустився на одне коліно. Простягнув меч Шепіт на долонях, як лицар, що віддає пошану своєму королю. Леді!
Невже це була моя винагорода? Насправді зустрітися з Нею? Невідоме, що вабило мене з Чарів перевернуло, наповнило мене і на якусь божевільну мить я був безтямно закоханий. Та я не бачив Її. Я хотів знати, як Вона виглядає.
Вона володіла тією ж здібністю, що так бентежила мене в Ловці Душ.
-- Не цим разом, Док, -- сказала вона. – Проте, можливо, невдовзі.
Вона торкнулася моєї руки. Її пальці обпалили мене, як перший еротичний доторк моєї першої коханки. Пам’ятаєте ту мить раптового, нестримного, п’янкого збудження?
-- Нагорода буде пізніше. Зараз тобі випала нагода стати свідком ритуалу, якого не бачили вже п’ятсот років. – Вона зрушила з місця. – Тобі напевно незручно. Встань.
Я встав, відійшов від неї. Ловець Душ стояв у стійці “вільно”, не спускаючи ока зі світла, яке поступово меркнуло. Я вже міг дивитися не відчуваючи болю. Воно проплило навколо кам’яних брил, до наших в’язнів. Світло ослабло настільки, що я міг розгледіти всередині жіночу постать.
Леді довго вдивлялася в Кульгавого. Кульгавий теж дивився на неї. Його обличчя було порожнім. Він перебував за межею надії чи розпачі.
-- Певний час ти служив мені вірно, -- сказала Леді. – І твоя зрада більше допомогла, ніж зашкодила. Я готова проявити милосердя.
Світло з одного боку спалахнуло яскравіше. Тінь відступила і я побачив Ворона з луком наготові.
-- Він твій, Ворон.
Я поглянув на Кульгавого. Він випромінював хвилювання і якусь дивну надію. Не вижити, звичайно ж, а померти швидко, просто і без болю.
-- Ні, -- сказав Ворон. І замовк. Категорична відмова.
-- Не пощастило тобі, Кульгавий, -- сказала задумливо Леді. Вигнулася дугою назад і прокричала щось в небо.
Кульгавий забився в конвульсіях. Кляп вилетів йому з рота, мотузка на ногах розірвалася. Він скочив на ноги, намагаючись втекти, намагаючись вимовити якесь захисне закляття. Йому вдалося відбігти на десять метрів, коли тисяча вогняних змій промайнули в ночі й налетіли на нього.
Вони вкрили все його тіло. Вони заповзали йому в рот і ніс, в очі й вуха. Вони залізали в природні отвори, а вилізали, прогризаючи спину, груди й живіт. Кульгавий кричав. І кричав. І кричав. Та сама разюча живучість, що врятувала його від смерті від стріл Ворона, не давала йому померти під час цього покарання.
Я вирвав в’ялене м'ясо, все, що з’їв за весь день.
Кульгавий кричав довго, та все ніяк не вмирав. Зрештою Леді надоїло і вона відправила змій геть. Вона сповила Кульгавого в кокон, що тихенько шарудів і прокричала нову серію звуків. Велетенська, блискуча в сяйві місяця бабка опустилася з нічного неба, підхопила його і з дзижчанням полетіла в напрямку Чарів.
-- Буде чим розважитися найближчих кілька років, -- сказала Леді. Вона поглянула на Ловця Душ, щоб переконатися, що урок не пішов на марно.
За весь цей час у Ловця не поворухнувся жоден м’яз. Не ворухнувся він і зараз.
-- Док, ти зараз станеш свідком того, про що мало хто пам’ятає, -- сказала Леді. -- Навіть більшість моїх поборників встигли забути.
Що в біса вона верзла?
Леді поглянула на Шепіт. Та зіщулилася.
-- Ні, не це, -- промовила Леді. – Ти була знатним суперником і я маю намір винагородити тебе.
Пролунав дивний сміх.
-- Серед Поневолених з’явилася вакансія.
Ну так. Стріла з тупим наконечником, таємничі обставини, що привели до цього – все стало зрозумілим. Леді вирішила, що Шепіт замінить Кульгавого.
Коли? Коли вона прийняла це рішення? Вже цілий рік у Кульгавого були поважні проблеми, він зазнавав приниження за приниженням. Невже вона організувала це все? Гадаю, що так. Підказка тут, натяк там, підслухана чутка, уривок спогадів… Ловець був в курсі, принаймні частково. Використовував нас. Можливо він був в курсі ще тоді, коли брав нас на службу. Впевнений, що наші з Вороном стежки пересіклися не випадково… Ого, вона виявилася жорстокою, зіпсованою, брехливою, підступною сукою.
Але про це всі знали. Пригадайте її біографію. Вона відібрала трон у власного чоловіка. А якщо вірити Ловцю Душ, вбила свою сестру. Тоді чому я був такий здивований і розчарований?
Я поглянув на Ловця. Він не рухався, проте в його позі відбулася ледь помітна зміна. Він був онімілий від здивування.
-- Так, -- сказала йому Леді. – Ти гадав, що тільки Домінатор може Поневолювати.