Тихий сміх.
-- Ти помилявся. Можеш розповісти це всім тим, хто мріяв воскресити мого чоловіка.
Ловець легко кивнув. Я не зрозумів, що означав цей рух, та здавалося, що Леді залишилася задоволеною. Вона знов повернулася до Шепіт.
Генерал повстанців була перелякана ще більше, ніж Кульгавий. Незабаром вона мала перетворитися в одну з тих потвор, яких ненавиділа всією душею і не могла з цим нічого вдіяти.
Леді стала на коліна і почала щось шептати до неї.
Я спостерігав за всім, та все одно не знаю, що відбулося. І я не можу описати Леді, так само, як це було з Гобліном, хоча провів біля неї всю ніч. А може кілька ночей. Час рухався дивно. Десь по дорозі ми загубили кілька днів. Та все-таки я бачив її, і був свідком ритуалу, який перетворив нашого найзапеклішого ворога в одного з нас.
Одна річ надзвичайно чітко врізалася в пам'ять. Велетенське жовте око. Те саме око, що увігнало в ступор Гобліна. Воно з’явилося і заглянуло в мене, у Ворона і в Шепіт.
Воно не приголомшило мене, як Гобліна. Можливо в мене не така вразлива натура. Або я просто невіглас. Та відчуття було паскудне. Як я вже сказав, зникло кілька днів.
Око не непогрішне. Воно не дуже радить собі зі свіжими спогадами. Леді так і не довідалася про присутність Мовчуна.
З решти залишилися тільки спалахи спогадів, в основному заповнені криками Шепіт. Була мить, коли всю галявину заповнили розтанцьовані чорти, що випромінювали з себе зло. Вони билися між собою за привілей оволодіти Шепіт. Був час, коли в неї вдивлялося око. Час, коли мені здається, вона померла і її воскресили, померла і її воскресили, до тих пір, поки вона не стала зі смертю одним цілим. Був час, коли її катували. Потім знов у неї вдивлялося око.
Фрагменти, які я пам’ятаю, вказують на те, що у Шепіт знищили особистість, вбили її, воскресили й зібрали заново вже відданим рабом. Я пам’ятаю, як вона присягала на вірність Леді. Її голос переповнювали тваринний страх і бажання догодити.
Пройшло багато часу перш, ніж я прокинувся збентежений, загублений і переляканий. Я не відразу збагнув де я. Сум’яття – це частина захисної стратегії Леді. Я не міг використати проти неї те, чого не пам’ятав.
Теж мені нагорода.
Леді зникла. Шепіт теж. Але Ловець Душ залишився. Він нетерпляче ходив по галявині й бурмотів сам до себе десятком божевільних голосів. Він замовк, як тільки я спробував сісти. Поглянув на мене, недовірливо витягнувши шию вперед.
Я застогнав, спробував встати, впав. Підповз до однієї з кам’яних плит і обперся на неї. Ловець подав мені флягу. Я незграбно попив.
-- Поїж щось, як тільки візьмеш себе в руки, -- сказав він.
Його слова викликали в мене вовчий голод. Скільки часу минуло?
-- Що трапилося?
-- Що ти пам’ятаєш?
-- Не дуже багато. Шепіт була Поневолена?
-- Вона замінить Кульгавого. Леді взяла її на східний фронт. Вона знає противника і може переламати там хід подій.
Я спробував пробитися крізь туман в голові.
-- Я гадав, вони переходять до активних бойових дій на півночі.
-- Переходять. І як тільки отямиться твій приятель, ми повертаємося в Паничі. Я не знав Шепіт так добре, як мені здавалося, -- признав він ніжним, жіночим голосом. – Вона все-таки передала інформацію, коли довідалася, що трапилося в таборі. Цим разом Коло відреагувало на диво швидко. Їм вдалося уникнути звичної гризні поміж собою. Вони відчули запах крові. Погодилися зі своїми втратами й дозволили нам розважатися, а самі почали перекидати війська. Приховали це в біса добре. Зараз армія Черствого наближається до Паничів. Наші сили досі розкидані по всьому лісу. Ми потрапили у власну пастку.
Я не хотів навіть слухати про це. З мене було досить року поганих новин. Чому жоден наш успіх не був тривалим?
-- Вона що, навмисне пожертвувала собою?
-- Ні. Вона мала намір збити нас на манівці, щоб виграти час для Кола. Вона не знала, що Леді знала про Кульгавого. Я гадав, що знаю її, та я помилявся. Кінець кінцем ми залишимося у виграші, але нас чекають важкі часи, поки Шепіт не наведе лад на сході.
Я спробував встати, не зміг.
-- Спокійно, -- порадив він. – Перша зустріч з Оком завжди важка. Гадаєш, зможеш вже щось з’їсти?
-- Приведи мені одного з тих коней.
-- Краще починати потрохи.
-- Погані справи? – я не зовсім впевнений про що питав. Він подумав, що я маю на увазі наше стратегічне становище.
-- Ми ще не мали справи з армією більшою, ніж військо Черствого. А це тільки частина полчищ, що пруть на нас. Якщо Нічний Жах не встигне до Паничів першим, ми втратимо місто і королівство. Набравши розгону вони можуть цілковито прогнати нас з півночі. Наших сил у Вісті, Джейн, Вині й так далі не достатньо для серйозної кампанії. Досі північний фронт не відігравав важливу роль у війні.